Сергій Дячук - Біла ріка

Малий ображено кричить батькам:

— Ма, па, переключіть! Там «Діти капітана Гранта» мають показувати.

— Сергію, зачекай!

Батьки дивляться, як над білим куполом Верховної Ради піднімають жовто-блакитний прапор.

— Ну, так не чесно! — репетує малий, сідаючи на діван.

Вже через десять років після згаданих подій один полковник-відстаник у курилці «Державного департаменту авіаційного транспорту» розкаже Сергію історію, як він під час путчу брав участь у перекиданні десантників знаменитої Балтійської дивізії [90] Балтська дивізія — елітна повітряно-десантна дивізія розквартирована в м. Балта, Одеської обл. з Одеської області — на путч у Москву. І ось для нього ті події — це насамперед перемовини військових бортів у повітрі, які він не забуде до кінця життя.

— Уявляєте собі картину: жодного цивільного літака, і великий рух «ІЛів», основного військово-транспортного літака ВПС СРСР, над найбільшою країною світу. Тиша і монотонні голоси пілотів: «Я борт такой-то, ешелон, номер, місто»…

Під таку музику зникають імперії.

І то був час краху великих ілюзій, що держава, збудована на крові, запліднить своїми ідеями цілий світ. У Біловежській пущі лідери трьох слов’янських республік «оформили розлучення».

Вони сиділи за столом замислені та зворушені, бо за їхньої участі відбувалося щось неймовірне: держава жаху перестала існувати. Наче у псалмі — розділилися і неспам’яталися. В Україні, єдиній з республік колишньої СРСР, влаштували референдум. Народ одержав право висловитись щодо незалежності. Іван з Катериною святково вдягнулися і пішли голосувати до виборчої дільниці, розташованої у п’ятій школі. Того ранку до школи тягнулась вервечка людей з містечка. Стримані й веселі, злі та піднесені, люди йшли, щоби висловитись щодо «Акту про незалежність». На виборчій дільниці гучно грала музика, працював буфет із нехитрими стравами і горілкою на розлив. Біля столів із бюлетенями — тіснява. Іван з Катереною зайшли до однієї кабінки. «Чи підтримуєте ви «Акт проголошення незалежності України», прийнятий Верховною Радою Української РСР від 24 серпня 1991 року». За цими казенними словами — моря крові, пролиті не одним поколінням українських патріотів, які загинули за свободу свого народу. Катя з Іваном поставили жирні галочки у відповідних квадратиках — «так».

У шкільному вестибюлі, вже без Леніна, Катя купила лимонних тістечок для дітей, які чекали вдома. Іван зустрів якогось свого колегу і вони, випивши по сто грамів, закусили бутербродами з сиром.

У грудні до народу звернувся перший і останній президент тієї країни. Горбачов був пригнічений. У багатьох з’явилось таке враження, наче його родима пляма на голові потьмяніла. Він програв боротьбу за владу. «У зв’язку з тим, що Радянський Союз, як геополітична реальність, припинив своє існування, я складаю свої повноваження президента СРСР». Тихо, ледь помітно, стукнув по столу долонями, зазирнув у чашку, куди по старій більшовицькій традиції не налили чаю. Це мало символізувати, що людина вже не в уряді. Проте, хоч «совіти» й перестали існувати як геополітична реальність, їхні традиції виявилися, на жаль, значно довговічнішими.

На екрані змінилась картинка. Червона площа, Кремлівський палац. На червоні драконячі зуби стіни падає сніг. На знаменитому Кремлі повільно спускають прапор СРСР. Опускається завіса, кінець драми, що тривала сімдесят років. І ось флагшток пустий. Внизу вже готуються піднімати російський триколор, але українське телебачення цього вже не показує. Вся родина сидить разом на старому гедеерівському дивані мовчки. Катя виходить в кухню і за кілька хвилин кличе всіх вечеряти.

Зима. Полк на урочистому шикуванні. Присяга на вірність українському народу. Хтось із командирів кричить:

— Смірно! — потім негайно виправляється — Струнко!

Чути легкий сміх над шерегами, хтось кричить:

— Отставіть!

Полковий оркестр грає козацький марш, під який виносять жовто-блакитний прапор. Налітає легкий сніжок, на вітрі майорить жовто-блакитний прапор.

— Честь! — злітають долоні у військовому вітанні. Прапор в оточенні офіцерів супроводу з оголеними шаблями на плечах. Вони маршом проходять повз урочисті «коробки» в сірих шинелях. Дзвінко відлунює стукіт чобіт прапороносців. Вони стають посередині і розвертаються обличчям до шерег.

— Рівняння на середину!

Запрошений патотець починає читати молитви на освячення води. Іван знімає шапку, за ним, вагаючись, інші. Вітер посилюється. Хор співає: «Води побачили тебе, Боже, зніяковіли і побігли назад!»