Сергій Дячук - Біла ріка

Приблизно через чотири години автобус вже був у Чернівцях. Сонце у зеніті. Спека. По всьому місту на балконах висять жовто-блакитні прапори. На деяких автівках також прикріплені прапорці України. Влада «повикидала» по магазинах дефіцітнині товари. Певно, щоб задобрити містян. Жалюгідне видовище: «дефіцитні» товари не вражають, а радше спричиняють почуття жалю до влади, яка вже нічого не годна. Хоча Катя купує собі в одному з місцевих магазинів непогані гедеерівські пантофлі.

Залізничний вокзал у Києві напівпорожній. Одинока голова Леніна у центральному вестибюлі. Велика і, як завжди, сердита. Сергій обертається, намагаючись ще раз добре роздивитись Леніна. Раніше, коли вони їхали до Чернівців і ще лишався час до потяга, він завжди крутився біля цієї велетенської голови, схожої на божище з язичницького капища. Родина їде у метро, люди пригнічені. Цілковитий дисонанс зі святом у Чернівцях.

Близько дванадцятої вони вже в Борисполі. Військовим містечком ходять десантники в синіх беретах і небаченій ще Сергієм новенькій камуфльованій формі. У кожного на плечі АК з відкидним прикладом. Військовики байдуже оминають родину з валізами. Вітебська дивізія приїхала «усмірять бунт націоналістов», як їм сказали. Передовий загін від кордону з БРСР до Київської області — на вертольотах, а звідти маршкидок, Бориспіль, аеродром. За ними — основна група, більш як двадцять військовотранспортних «ІЛів». Як на навчаннях. Технологія вторгнення в «дружні країни» відпрацьована протягом багатьох років бездоганно. Для дітей свято — стільки озброєних солдатиків! В обід Сергій стоїть у військторгу, розташованому на першому поверсі його п’ятиповерхівки, у черзі за лимонадом «Буратіно» і черствими пряниками. Крізь вітрину видно будівлю центрального КПП частини, в якій служить його батько. «Червонопрапорний полк зв’язку» забезпечував колись зв’язок на Потсдамській мирній конференції, — про це він розповідає у черзі десантникам, які стоять уперемішку з місцевими солдатами у випаленій формі кольору хакі. Десантникам нецікаво слухати малого, тож хлопець замовкає, розглядає АК на спині сусіда по черзі.

За мить Сергій уже сидить на лаві. Спека. На малому кєпі з зображенням велогонщика і написом «СПОРТ». Він спостерігає, як десантники налагоджують зв’язок, тягають туди-сюди кабель на даху його будинку. Прибігає Мурашко, сідає поруч. Віддихавшись, просить ковтнути лимонаду. Розповідає, що бачив командира ведевешників, і що у нього руків’я ножа зроблене зі слонової кістки. Розповідь вражає Сергія, хоч він і підозрює, що його друг прибріхує, як завжди.

Головного політрука частини, майора Дермастука, повезли в Київ — у штаб повітряної армії. Водій поїхав у напрявку Південного моста. У десантників застаріла карта, де цього моста нема, тож вони занервували, почали клацати затворами, мовляв, «куди везеш?!». Довелось довго пояснювати, що там є міст, і так буде зручніше доїхати. Цю історію згодом талановито переповідав інший політрук, капітан Богуслав.

По телевізору показують, як Горбачов у нічному Московському аеропорту спускається трапом, весь у білому. Спалахи фотокамер. Десантники повертаються у Білорусію, залишивши на аеродромі дві металеві бочки. Один розторопний офіцер вдало прилаштує їх на своїй присадибній ділянці, й ще довго вихвалятиметься ними, щиро і навіть з теплотою в голосі згадуючи ГКЧП.

Радіо на кухні передає засідання Верховної Ради УРСР. По ламповому чорно-білому телевізору — трансляція того самого засідання. Депутати вносять великий жовто-блакитний прапор і застеляють ним місце головуючого. Кумедний Кравчук і дуже схожий на дідуся Юрія голова Народного Руху України В’ячеслав Чорновіла — відомі Сергію обличчя. Малий бігає з кухні в кімнату і назад, включене на повну гучність радіо доповнює телевізійну трансляцію. Зачитують текст Акту проголошення Незалежності України. Іван з Катею стримані, але Сергій бачить, які вони розчулені. На табло висвічується результат, усі встають, аплодують. Тріумф, обійми, сльози і поцілунки. Іван з Катею мовчки перезираються. Сергій чекає, як і більшість радянських дітей, на продовження популярного тоді серіалу «Дєті капітана Гранта», який радянське ТБ показувало знову і знову, на кожних літніх канікулах. Але замість цього — балет «Лебедино озеро», пресконференція Янаєва, в якого несамовито тремтять руки, «Білий дім» у Москві і Єльцин на танку з російським триколором у руках. Більшість людей асоціює події, пов’язані з банкрутством СРСР, саме з цими картинками.