Сергій Дячук - Біла ріка

Першого вересня був сонячний день, малого одягнули в форму, спорядили наплічник-портфель, на якому були намальовані миші з мультика про кота Леопольда; цей портфель малий носитиме протягом усього навчання в початковій школі. Попри скиглення і вмовляння, йому дали квіти, три айстри, і повели до школи на лінійку. П’ята школа була розташована в п’яти хвилинах від їхнього будинку. Доріжкою йшли старшокласники: дівчата в напрасованих білих фартухах і з великими бантами на головах, та хлопці, переважно таки в синій формі, з червоними галстуками.

Лінійка відбувалася біля кургану слави: насипу, обкладеного плитами з червоними зірками на кожній. Піонери звозили до нього землю зі своїх подорожей по містах-героях. Свято першого дзвоника тривало довго і нудно. Малий мріяв про щось своє, не звертаючи уваги на те, що відбувається. Єдине, що привернуло його увагу, — це коли піонери в червоних пілотках урочисто принесли червоний прапор. Потім Сергія взяв за руку випускник: худий хлопець, на якому мішком висів старий (мабуть, ще батьків) піджак. Він привітався, спитав, як малого звати, подарував дитячу книжку про Лєніна. Під оплески першачків повели на їхній перший урок. Випускник з худим обличчям та непоголеними першими вусами щось розпитував у Сергія, але малий ніяк не міг збагнути суті запитань і лише механічно кивав головою. Тож спочатку десятикласник завів малого не до того класу. Сергій сів за парту з якимсь хлопчиком, аж потім виявилось, що це «Б» клас, а Сергій має бути в «А».

Першим був урок миру. В усіх на партах лежав новенький «Буквар» з текстом Гімну СРСР на першій сторінці і зображенням Кремля. Шкільне начиння у всіх учнів було однакове: олівці, фломастери, ручки, чорно-сіро-коричневі пенали з написом «ШКОЛА», набори пластиліну і кольорового паперу та картону, точилки. Серед усіх учнів у цьому сенсі вирізнявсе лише Андрій Шелухін, син відповідального ідеологічного працівника з місцевого горкому партії: у нього був великий м’якенький пенал, різнокольоровий, з волохатою мультяшною твариною — інопланетянином Альфом, про існування якого радянські діти і не здогадувалися. На перервах усі підходили до його парти, щоб порозглядати як слід цей імпортний пенал, просили потримати в руках, намагались перемалювати зображену на ньому кумедну тваринку.

Якось після уроків Сергій вирвав з Людиного першого букваря, який за традицією лишався в учнів на пам’ять, портрет покійного Брежнєва і приліпив його пластиліном на стіну. Він не знав, хто це, але здогадувався, що то великий герой, бо у нього на грудях не було вільного місця від нагород. Батьки переконали Сергія зняти цього дядю зі стіни. На шпалерах лишились тільки масні сліди від пластиліну.

«Прожектор пєрєстройкі» після кожного вечірнього випуску новин подає сюжети про різні прикрі випадки з життя країни, які здебільшого зводяться до безгосподарності. Наприклад, показують село. Зима, величезний трактор тягне маленькі санки, на яких стоїть бідон з молоком. Голос за кадром коментує, мовля, «як так можна! економіка ж має бути економною».

Кожен понеділок у школі починається з ранкової зарядки. Всі класи і вчителі збираються перед центральним входом і виконують гімнастичні вправи. Потім лінійки по поверхах, перед класами. Виявлення відмінників і тих, хто відстає. На першому уроці — обов’язкова політінформація, до якої дітей мають готувати батьки. Діти з газетними вирізками доповідають учительці про події у державі. Ті, хто не підготувався, залишаються стояти до кінця опитування. Дехто намагається щось набрехати або переповісти уже сказане раніше. Іноді ті, хто вже «відстрілявся», передають попід партами газети тим, хто ще тільки готується.

Під час уроків учителька відмічає успішні ряди червоними прапорцями, а неуспішний перший ряд, в якому сидить Сергій, найчастіше лишається з гумовою черепашкою на першій парті. Після уроків — скандал. Андрій Макаренко, зганьбивши ім’я великого педагога, свого однофамільця, своєрідно розмалював тварину ручкою, домалювавши їй чоловічий статевий орган.

Посеред першого уроку з’являється заспаний Антон Мурашов, одягнений у коричневу форму. Яскраво-червоний светр під горло, з блискавкою. Сліди від маминої помади на щоках і лобі, вічна копиця скуйовдженого, непричесаного волосся. Галина Дмитрівна вкотре робить йому зауваження щодо кольору форми, запізнення і зачіски, погрожуючи, що разом з дівчатами заплете йому косички. Батьки Антона — художники, й тому мало зважають на вимоги вчительки, хоча його мама теж педагог і веде художній гурток у бориспільському «Палаці піонерів», що розташований у неокласичній будівлі в центрі міста, неподалік від горкому з багряним Лєніним посеред площі.