Сергій Дячук - Біла ріка

Прудніков перестав усміхатися і мовчки, розгублено подивився на Івана. Так і не пообідавши, з розгубленим поглядом він вийшов надвір.

По дорозі на вечірнє «построєніє» Івана перестріли приятелі.

— Слухай, Іване, а ти не знаєш випадково, що там у Термінатора з Галіновським за нелади? Прудніков скрізь його по гарнізону шукає.

Іван зрозумів, що далеко зайшов зі своїми жартами.

— А де Галіновський зараз?

— На складі, але Володимировичу не казали. Бо хтозна, які там у них розборки…

Іван перебив:

— Слухайте, мужики, не в службу, а в дружбу… Це я винен. Пожартував, що, може, жінка не від нього вагітна, а від Галіновського. То ви якось ппопередьте його, а я Пруднікова спробую заспокоїти.

На щастя, Іванові вдалося переконати Термінатора, що він просто пожартував невдало. Але Прудніков, зустрівшись з Галіновським на шикуванні, таки попросив його дати «слово комуніста та офіцера красной армії», що у нього нічого такого не було з його дружиною.

Наприкінці 1987-го року на екрани вийшли нові серії популярного у ті часи серіалу «Государствєнная граніца», знятого на кіностудії «Бєлорусьфільм». Нові дві серії з’явилися під гучною назвою «За порогом побєди». Йшлося в них про приєднання західної України до СРСР і про війну з «бандєровцамі». Саме в цьому кіні найкращу свою роль зіграв талановитий український актор Володимир Співак. Він грав негативного героя — командира УПА, такого собі Клима Рогозу. За фільмом, це колишній студент Львівської політехніки, як і Бандера колись, а тепер — український буржуазний націоналіст. Він справляв враження справжнього героя, з плоті та крові, зі своїми позитивними і негативними рисами, які створювали напрочуд цілісний образ. Ось він говорить з героєм Степанкова, який грає роль батька його дівчини:

— Отєц, люді так устроєни, што гризут друг друга.

Радянські кінемотаграфісти, мимоволі створили сильний образ, на тлі якого марніли всі ці рафіновані, шаблонні «вєлові совіти». «Кінематограф і мультиплікація в СРСР були геніальні», — так казав хтось із друзів родини. До цих досягнень можна було б додати ще виробництво зброї і якість дитячої літератури, — й на цьому по всій геніальності. Про це ще не говорили з телевізора, але це вже можна було почути на вулиці й у чергах.

Роль була зіграна Співаком так добре ще й тому, що актор колись навчався у військовому училищі. Френч британського крою, галіфе і військове німецьке кепі з кокардою-тризубом — все сиділо на ньому ідеально. Красень, харизматичний лідер, худорлявий, жилавий, зі вилицюватим обличчям і рудою бородою. Він і смерекові ліси — одне ціле. Ось він крокує нічною вуличкою якогось західноукраїнського містечка, заходить до церковної брами, спілкується зі священиком УГКЦ, яка тільки у 1989-му вийде з катакомб, а тепер — панотець у змові з бандитами-бандерівцями. Наступний кадр: він сидить у напівтемній кімнаті своєї дівчини, що її грає старша Сумська. До неї якраз приїхала молодша сестра, яка вчиться в педагогічному інституті в Києві, і він просить дівчину познайомити його з нею. Після довгих вмовлянь Сумської, та виходить до «бандита». Рогоза сидить, мов ґазда-гуцул на чолі довгого стола у світлиці. Він запитує: «Знаєш, хто я?». Та сміливо і полум’яно відповідає: «Знаю! Ви бандити!» Рогоза, дожувавши хліб і поклавши дерев’яну ложку на стіл, де лежить шмайсер, тихо, крізь зуби відповідає: «Недобре борців за великі ідеї українського народу бандитами називати».

Сергій сидить, рот наопашки. Він знає, що вуйко Микола, дідів брат, був «бандерівцем». Він чув, як мама розповідала комусь в Карпатах про те, що на курорті в Алушті, куди вона єдиний раз у житті потрапила за профспілковою путівкою, одразу після училища, її всі обзивали цим словом: «бандерівка». Просили показати автомат і таке інше. У тій країні всіх західняків любили називати бандерівцями, западенцями, вуйками або гуцулами. І загалом недолюблювали їх.

Родичі Іванового «бійця з Москви» таки прислали форму дефіцитного синього кольору і тепер Катя, обережно розгорнувши паперовий клунок, поклала її на диван, немов якусь неймовірну цінність. Покликала Сергія.

— Ну, Сергій, подобається? Малий розгублено кивнув.

— Добре, тоді зараз будемо міряти.

Малий стояв перед великим потрійним дзеркалом, роздивляючись себе у профіль і в анфас. Позаду стояли Іван, Катя і Люда, які хором нахвалювали форму і те, як вона сидить на малому. Сергію було байдуже, але йому дуже подобалося, що на ній є нашивка-шеврон із розкритою книгою і погони, як на військовій формі. Тепер він мріяв, як візьме жовті зірочки і прикріпить їх, як у тата на формі.