Сергій Дячук - Біла ріка

Тепер малий біг, хвацько перестрибуючи коров’ячій послід на доріжці. На березі стояв Іван і роздивлявся, де б то йому закинути вудку. Люда поклавши торбу з «тормозком» на розстелену ковдру, ступала босоніж по різноманітних круглих каменях, що у великій кількості встеляли дно ріки і берег. Були вони різної форми і кольорів. Дівчинка перестрибувала з більшого каменя на менший, обережно ходила по маленьким кам’яним острівцям у ріці. Іван підійшов до Люди, визбиравши по дорозі кілька пласких камінчиків, став біля неї й почав жбурляти: щоразу виходило до чотирьох «жабок». Іван назбирав у воді ще камінців, щоб перевершити свій рекорд. Люді ж вдавалося не більше двох. З боку Сокільця долинали вигуки: хлопці на великому надувному скаті летіли вниз по воді, попри те, що ріка після тижневих дощів була ще жовтуватою. Їх було троє чи четверо — хлопці щільно притискалися один до одного, мов оселедці в банці. Пливли вони дуже швидко, бо течія у цьому місті була стрімка, а позаду лишилися габи. Далі, вже в центрі села, річище Черемоша ширшало і вода ставала тихіша.

Коли хлопці на скаті порівнялися з Іваном та Людою, то почали щось голосно кричати до них. Мабуть, щоб привернути увагу Люди — вони були її однолітки.

Сергій лишив вудку і банку з черв’яками на березі, скинув сандалі й, обережно підстрибуючи, побіг по коючому камінню. Він ніби пританцьовував на ньому. Приєднавшись до Івана з Людою, теж почав кидати камінці у воду: врізнобіч летіли бризки, — всі камінці одразу йшли на дно.

— Давай навчу, — сказав Іван синові. Вибрав гарний плаский маленький камінчик і допоміг малому правильно шпурнути: так-сяк, але три жабки було, тож він, тріумфуючи, закричав сестрі:

— Люда! Люда, ти бачила?! Три! Аж три! Та Люда не звернула увагу на брата: вона проваджала поглядом скат із хлопцями; звуки від їхнього «круга» відлунювали далеко по ріці. Вони вже вийшли на більш-менш спокійну воду і мляво пливли чорною цяткою в долині, наближаючись до галіційського берега, де було плесо. За великим каменем посеред течії було місце з відносно спокійною водою. Там було досить глибоко і можна було плавати, як у басейні. Люда дивилась у долину з неприхованим зацікавленям. Засунувши руки в передні кишені сарафана, прошепотіла тихо:

— Шмарькуни!

Через десять років вона ледь не вийде заміж за одного з тих шмаркунів.

Вода була холодна, Іван роздянувся і лишився в самих тільки плавках; висипав черв’яків із банки у знайдену тут таки, на березі, іржаву бляшанку з-під консервів. Узяв вудку і цю банку, побрів через ріку на протилежний берег. Поволі, ледь похитуючись, він хвацько тримав рівновагу, піднявши руки над водою: в одній — вудка, в іншій — бляшанка; кілька разів течія мало не збила його з ніг. Діти затамували подих і стежили за рухами батька, але вже за мить Іван успішно перебрався на той бік. Став попід скелястим берегом, що густо заріс кущами і деревами. Нажививши черв’яка на гачок, він закинув вудку.

Малі лягли на ковдру. Трохи позасмагавши і знудившись, з’ївши кусень кулеші з бабиного «тормозка», почали будувати біля берега маленькі дамби з більшого каміння і плесо з маленьких, химерних, кольорових камінчиків. Вони так захопилися цією забавою, що не помітили, як повернувся батько. Поклав вудку з «уловом» на траву, відпив трохи вже теплої води. Потім зачерпнув річкової води і пустив у банку рибок. Подивився на «командирський» годинник. На циферблаті був зображений щит з георгієвською стрічкою і написом: «40 лєт Вєлікой Побєди». І дати: 1945–1985. Сергій одразу підбіг і почав роздивлятися маленьких рибок у банці.

— Ого! Вже перша година! Йдемо додому, — сказав батько.

Люда збирала маленькі камінчики край берега. Іван знову заговорив до сина.

— Сергію, випусти їх назад у ріку. Хай ще підростуть! — усміхнувся він.

Малий неохоче пішов випускати рибок; у каламутній воді їх плавало не менше п’яти..

Раптом закричала Люда. Вона піднялась високо по течії, шукаючи файні камінчики. Тепер дівчинка стояла на великому камені і гукала:

— Тату, тату! Тут щось є!

Іван крикнув у відповідь:

— Не чіпай, то може бути гаддя!

Він швидко пішов попід берегом до малої, за ним Сергій, — банку з рибками поки що лишив на березі. Під каменем причаївся великий струг [88] Струг — форель або інша велика риба. , що марно силкувався вибратись до великої води.

— Люда! Там, з тієї сторони стань, — закричав в азарті Іван. Він зняв годинника і віддав його Сергію. Потім скочив на камінь, під яким причаїлась рибина.