Сергій Дячук - Біла ріка

Малий замріяно дивився на тихий плин ріки та мальовничі пагорби. Поруч сиділа жінка, яка ламаною російською, з відчутним французьким акцентом, раптом заволала:

— О! Ето єсть вєлікая руская рєка Волга?!

— Нєт, мадам, ето вєлікая украінская рєка Дніпро! — виправив її якийсь чоловік.

— О! Очєнь красівий рєка! — радісно щеботіла іноземка.

Потяг заїхав у тунель. У вагоні увімкнулося світло.

На «Університеті» вони вийшли і довгим ескалатором піднімались у місто, потім одразу спустилися в перехід. Проминули жовту будівлю початку століття, в якій був педагогічний університет ім. Горького. З іншого боку вулиці був старий ботсад. Неподалік педагогічного — будівля Володимирського собору. Памятка архітектури, шедевр Беретті-старшого. Його син згодом побудує знаменитий червоний корпус університету. Собор був побудований у неовізантійському стилі. На величезних вхідних дверях — бронзові барельєфи Святого рівноапостольного князя Володимира і його бабці, Святої княгині Ольги. Малий Сергій аж охнув, побачивши їх. На церковному подвір’ї, біля самої огорожі, сиділи якась калічка і геть немічна бабця. Катя дістала гаманець із сумочки і вигрібла звідти копійки, кинула їх у мисочку; стара, подякувавши, перехрестилася.

Зайшовши в собор, у малого Сергія від побаченої краси запаморочилося в голові. Йому хотілося все одразу роздивитися, але він не міг зосередитися на чомусь одному, крутив головою на всі боки, аж поки мама його не смикнула, мовляв, поводься пристойно. Вона взяла сина за руку, сказала тихо: «Перехрестись». Малий швидко перехрестився і став в центральній частині собору. Над одноярусним іконостасом, на маленьких хмарках, в золоті, в священному напівмороці, висотуючись із невидимого, трансцендентного, неуречевленого світу, являлась парафіянам Богородиця, одягнена у темний хітон. Вона тримала на руках святе немовля, що розкинуло ручки, ніби намагалося обійняти весь світ.

Катя купила свічок і стала в чергу, щоб подати молитовні записки за родину. Сергій стояв з відкритим ротом, роздивляючись фреску з Богородицею. До нього підійшла Люда і сунула свічки до рук. Малий швидко притулив їх — спершу біля ікони Христа нерукотворного, потім біля ікони Богородиці на троні; все довкола було розписане орнаментами, в казкових райських квітах; переплетене з пірям павичів колосся пшениці, — все це вражало уяву. Приклавшись до мощів Святої великомучениці Варвари, Катерина з дітьми пішла до виходу; там, у притворі, над самими дверима, була грізна фреска: друге пришестя Христа і Страшний суд над людством. Христос і апостоли на хмарах, Іван, Марія, праведники і святі з німбами, у білому одязі. Архангел із суворим лицем тримає згорнутий сувій. Вершиться суд над світом, грішники падають у пекло, на вічні муки; по боках, на правій і лівій стіні від Страшного суду, — картини з житія Володимира: на одній князь під час хрещення в Корсуні, на іншій уже він сам хрестить киян у Дніпрі, вгорі, над хорами, безбородий Христос у білому облаченні; далі, на склепінні, Христос на хресті; враження погляду з височини, ніби Хтось дивиться з небес на Його страждання; ближче до купола — Бог-Отець, старий із великою бородою, розкошланим від вітру волоссям; Христос і його Батько на тлі стихії: багряне аж чорне небо, поруч — маленька світла біла птаха: Дух святий у вигляді голуба; Бог-Отець на небі, руки на колінах.

Сергій ще раз обертається і хреститься на іконостас. Тепер йому видно ще й фреску «Євхаристія» над головним вівтарем, під Богоматір’ю з Ісусом; апостоли смиренно підходять до Христа, склавши руки на грудях навхрест, права на лівій; вони схилили голови, Бог тримає чашу і хліб, — символи жертви Сина людського заради спасіння людства.

На бульварі Катерина звернулась до якоїсь жінки, яка чекала на переході, коли увімкнеться зелене світло.

— Добрий день. Вибачте, будь ласка, ви не підкажете, де можна купити синю шкільну форму для сина?

Та не схотіла відповідати, — відвернула голову, навіть не привітавшись. Коли Катя перепитала російською, та з радістю відповіла їй. Малого здивувала ця жінка, адже вона прекрасно зрозуміла, про що її питали, але спершу чомусь не захотіла відповідати.

Ближче до вечора, в «Дитячому світі» на Дарниці, вони зайшли в зал із вивіскою «Усе для школи». На довгих вішачках висіла тілки форма коричневого кольору. Катя тільки розвела руками:

– І що ти будеш робити?!

Вже в Борисполі розповіла чоловікові про ту жінку і про форму. Іван розсміявся: