Марина Гримич - Клавка

— Агов! Я тут! — гукнула Клавка і побігла до машини.

«Спитай прізвище!»

«Спитай прізвище!»

« „ Спитай прізвище“! — твердила вона собі. — Що це може означати? Якась банальна фраза. Чому я собі вбила її в голову! Знову повірила в якісь бабусині забобони! Віщі сни! Яка дурниця! Сновидіння — це лише робота мозку. І більше нічого. Ніяких знаків нам мертві посилати не можуть. Бо вони давно зітліли… Зітліли?» — Клавку обдало жаром від такого блюзнірства над пам’яттю про батьків.

Клавка прудко заскочила в машину. Попереду сидів Сіробаба без сорочки, позаду — Костик без штанів, Єлизавета Петрівна без модної газової хустинки, а Неля Мусіївна за кермом без настрою. Костик рюмсав, а Прохорова порпалась у своїй сумочці.

— Що тут сталося? — здивувалася Клавка. — Що я пропустила?

— Дивись, дивись, Клавко, скільки я грибів назбирав! — по-дитячому радісно хвалився Павло Минович, показуючи повну сорочку «врожаю».

— А хто сорочку пратиме? — суворо спитала його дружина. — Там же, мабуть, і маслюки, і піддубники є. А знаєш, який ядучий у них сік, нічим не відпереш!

— От стерво, завжди зіпсує настрій! Та я… Та я… Сам відперу!

— Ха! Ха! Ха! — гомеричним сміхом залилася та. — Згода! Заодно штанці свого сина попереш!

— Е, ні! Ти не навчила його терпіти, ти й пери!

— Між іншим, він і твій син!

— Я — письменник! Я не можу розриватися!

Неля лише глибоко зітхнула.

— А з вами яка пригода сталася? — спитала Клавка Єлизавету Петрівну. — Де ваш газовий шарфик?

— Випарувався! — пожартував Павло Минович. — Він же із газу! — і засміявся своїм дитячим сміхом.

— Та! — махнула рукою Прохорова. Вона вже заспокоїлася. — Зачепила за гілку і порвала…

Тим часом Неля Мусіївна повчала чоловіка:

— Між іншим, любий, слово «газовий» у сполученні «газова тканина» означає не поетичний зворот, мовляв, тканина легка, як газ, — а походить від назви району Газа, де цю тканину вперше стали виготовляти і продавати в Європі.

— Ой, какіє ми умниє! — зіронізував Павло Минович. — А Газа — це де?

— Це на Близькому Сході, в Палестині!

— А-а-а! Це там, куди пропонував виселити всіх євреїв з України Пивоваров [29] Микола Пилипович Пивоваров (1910–1986) — літературознавець, у 1940-х працював в Інституті літератури Академії наук УРСР.] ?

Неля різко загальмувала машину і, не дивлячись на чоловіка, стиснула руки на кермі.

— Повтори: що ти сказав?

— Нелько, я пожартував.

— Чому ти, як папуга, повторюєш антисемітські штучки?

— По-перше, це сказав не я, а науковець з Інституту літератури, між іншим, Академії наук…

— А по-друге, — залізним тоном продовжила Неля, — у тебе дружина єврейка.

— Нелько, в машині діти!

— Нехай знають. Я не соромлюсь свого походження.

— Нелько, — миролюбно заявив чоловік, — ти ж сама казала, що євреї бувають різними. Що «мєжду Абрамом Кацнельсоном [30] Абрам Ісакович Кацнельсон (1914–2003) — поет, літературознавець, критик. Писав українською мовою. та його рідним братом Іллею Кацнельсоном-Стебуном така сама різниця, як між РОЛІТом-старшим і РОЛІТом-молодшим» [31] Будинок РОЛІТ складається з двох частин, першу — в стилі конструктивізму — зведено в 1934 році, другу добудовано в 1939 році в стилі так званого «сталінського класицизму».

— І зараз скажу, що Стебун — погань рєдкая, а Абрам Ісакович Кацнельсон — «луч свєта в тьомном царствє».

— Все! Все! Все! Нічого не хочу про це чути! — заголосила Єлизавета Петрівна. — Ці Сіробаби мене вже доконали! Я хочу відпочити, розслабитися! А тут у вас почуваю себе, як на загальних зборах Спілки письменників! Рушай, Нелько!

Та завела двигун і знову повела машину.

— Їсти хочу! — перервав тишу малий Костик.

— О, як я чекала на ці слова! — сказала Єлизавета Петрівна. — Як згадаю, що ти нам влаштував минулого разу по дорозі в Ірпінь, так і досі руки тремтять! На цей раз я підготувалась як слід!

І вона вийняла з сумочки верчик з газети, повний запашного, щойно посмаженого насіння.

— Лізко, ти геній! — вдячно сказала Нелька.

— Ну, хтось же мусить думати про ваших дітей! — пожартувала Прохорова, вилущуючи насінини з лушпиння і кладучи зернятко за зернятком Костикові у рот.

Всі полегшено зітхнули. Година спокою їм забезпечена!

— Слухай, Лізко, — вирішив повернутися до старої розмови Павло Минович, — як ти, росіянка, почуваєш себе у Спілці українських письменників, у ролі, за словами Варі Чередниченко, «другої національності»? Чому ти не воюєш разом з Яковом Городським за відкриття російської секції у Спілці? Натомість укупі зі своєю тезкою Старинкевич [32] Єлизавета Іванівна Старинкевич (1890–1966) — літературознавець, критик. У 1940-х працювала в Інституті літератури АН УРСР. з Інституту літератури, також росіянкою, виявляєш примиренські, як каже партія, настрої?