Марина Гримич - Клавка

Начебто все.

Можна взятися за рукопис доповіді Олександра Євдокимовича. Вона й вийшла на роботу в неділю, щоб принаймні почати її… В неділю у Спілці тихо, ніхто її не смикатиме, телефон мовчить. На Пленумі Корнійчук, як завжди, говоритиме «без папірця», але текст доповіді мав бути готовий.

Клавка автоматично друкувала текст, думаючи про своє.

Їй лестило, що Голова правління довірив свою доповідь саме їй, хоч по суті це мала б робити машиністка.

Але зараз прийшла нова дівчинка — Нюра, вона ще себе не проявила, тому доручено було друкувати текст Голови саме їй, Клавці. Колишня машиністка — Галина Іванівна — була вже жіночкою не те щоб у віці, але, як би це сказати делікатніше, з характером. Вона працювала хоч і добре, проте повільно, сердилася, коли треба було щось передруковувати двічі, а то й тричі, й відповідала: «Мені за це гроші не платять». Клавка дивувалась: як таке можна казати начальству?

Клавка зиркнула на годинник:

«Ой-ой-ой! Вже третя! От час пролетів! А ще ж треба занести сьогодні примус Єлизаветі Петрівні.

Ну нічого, завтра дороблю. Ще кілька абзаців — і додому».

«…Критика почалася. Ви знаєте, останні статті, що з’явилися в пресі, виступи, розмови в Спілці. До мене доходять розмови відносно характеру самого нашого Пленуму. Є люди, які, коли їх критикують, починають кричати не про те, що в них болить, а починають зразу кричати: „Ой! Що робиться! Література гине!“ Таким крикунам ми хочемо відповісти, що ми розгортаємо більшовицьку критику, щоб піднести нашу літературу, щоб розчистити дорогу для того, щоб наша література йшла швидко вперед разом зі своїм великим радянським народом».

Клавка посміхнулася. Вона впізнала неназваного процитованого персонажа. Це був Павло Минович Сіробаба, милий-милий Сіробаба, чоловік найкращої подруги Єлизавети Петрівни Нелі Гершко, улюблениці РОЛІТу, іскрометної жартівниці й заводійки ролітівських авантюр. Цікаво, чи застане вона її сьогодні у Прохорової?

«Нас вчить партія, нас вчить великий Сталін, що без критики неможливо рухатися вперед. І ми, більшовики, партійні і непартійні, ми не будемо зважати на цих крикунів, а будемо робити своє основне і святе діло. Бо від того, що покритикуємо трьох-чотирьох, від цього ніякої плями не буде на нашій літературі. Література наша міцна, дужа, вона живе і буде жити, розцвітати разом з нашим великим народом, з нашою великою батьківщиною».

Клавка автоматично передруковувала текст, думаючи про своє: Єлизавета Петрівна запросила її провести вихідні в Ірпені, в Будинку творчості, куди вона збирається взяти путівку наступного тижня. Клавка спершу відмовилася: напередодні Пленуму буде стільки роботи! 15 вересня — а найімовірніше, що саме в цей день почнеться Пленум, — це понеділок. Виїжджати з Києва в суботу-неділю напередодні — дуже ризиковано. Не близенький же світ! А раптом поїзд відмінять чи ще щось! Проте сьогоднішні спогади про минулорічне перебування на ірпінській дачі в Максима Тадейовича похитнули її попередній рішучий намір відмовити Прохоровій. Тим більше, якщо вони поїдуть із Сіробабами (ті мали в Ірпені свою дачу), — то з Нелею Мусіївною це має бути справжня пригода.

Зараз там, в Ірпені, золота осінь… Єлизаветі Петрівні виділяють кімнатку у знаменитому Чоколівському будиночку, [17] Нині — Корпус № 1 Ірпінського будинку творчості Національної Спілки письменників України. який завжди здавався Клавці маленьким казковим палацом. От би прогулятися понад річкою Ірпінь, вдихаючи запах болотно-лугових трав, перейти хисткий місточок через річку і піти лісом аж до дамби і назад, збираючи гриби, а потім повернутися навпростець у Будинок творчості, провалюючись по кісточки в торф’яний ґрунт лугу — що може бути краще!.. А потім приєднатись до компанії письменників біля розкладеного багаття… Чоловіки варитимуть рибну юшку або ж сидітимуть у будиночку Чоколова біля каміна, прийде Максим Тадейович і гратиме на роялі…

Клавка здригнулася і перервала на мить механічне клацання на машинці. Очі її наштовхнулися в тексті на прізвище «Рильський». Що вона там надрукувала?

«Треба сьогодні — оскільки на порядку дня стоїть питання, як ми виконуємо рішення ЦК ВКП(б) про літературу, — треба згадати партійні документи, згадати документи ЦК КП(б)У про нашу літературу на нашому Пленумі для того, щоб ясніше розібратися в наших помилках.

Там було сказано — „перекручування і помилки, допущені в ‘Нарисі історії української літератури’, об’єктивно допомагають найлютішим ворогам українського народу — українсько-німецьким націоналістам“. Поява такого шкідливого нарису не знайшла відсічі від радянських українських письменників. Президія Спілки і, зокрема, тодішній її Голова тов. Рильський не вжили заходів, щоб вчасно перешкодити проникненню в радянську літературу цих тенденцій».