Марина Гримич - Клавка

Тепло розлилося по Клавчиному тілу, вона сиділа на старому подертому кріслі, підібгавши під себе ноги, і слухала невимушену розмову друзів, які планували провести вихідні в Ірпені — на дачі Рильського і в Будинку творчості, половити рибки, зварити юшку… Ні слова про Духмяного, ні слова про Постанови ЦК, ні слова про роботу. Лише Ірпінь.

За вікном закрутилися перші сніжинки, але всередині, в малому захаращеному кабінеті, було затишно і по-сімейному. Малишко присів на бильце крісла, де сидів Максим Тадейович, і почав імпровізувати:

Яка ідилія! — посміхнулася сама собі Клавка. — Неначе ніколи не було «дикого монгола», який накидається, мов звірюка, на Рильського, коли той — дуже делікатно, дуже м’яко, дуже інтелігентно — каже: «Андрюшо, оцей рядок просто геніальний, а цей… трошки не теє… Може, ти б його переписав?»

Максим Тадейович торкнув Клавку за плече:

— Клавусю, записуйте за ним, бо пропаде шедевр!

Клавка схопила якийсь папірчик, тупий олівець і, наслинивши його, вправним рухом стенографістки почала дряпати закарлючки.

— Та це ще все сире, — виправдовувався Андрій Самійлович. — Колись я складу цього вірша про твій будиночок, що біліє поміж трав…

Розімлілий Максим Тадейович посміхався…

Що відбувалося далі, Клавка пам’ятала нечітко, залишилося в пам’яті, як поети вмовляли її поїхати з ними на вихідні до Ірпеня. Їм таки вдалося це під тою зачіпкою, що Катерині Миколаївні потрібні будуть «додаткові жіночі руки»: адже в хату завалиться велика чоловіча компанія…

…Клавка тоді вперше побувала на дачі Максима Тадейовича. У ті дні і сам Рильський, і Андрій Самійлович, і Платон Ілларіонович Майборода, і Кость Олексійович Гордієнко, і Катерина Миколаївна, і Любочка — племінниця Максима Тадейовича — всі дружно «квоктали» над нею, як над курчам, яке щойно вилупилося з яйця, немов загладжуючи неприємні передчуття того, що їй доведеться позбутися роботи…

…А вже через десять днів після візиту цековського гостя, 14 листопада, Клавці довелося вести протокол засідання Президії СРПУ, де було зачитано заяву Максима Тадейовича про звільнення від обов’язків Голови. Формальні підстави до звільнення були такі: по-перше, стан здоров’я Рильського, а по-друге, неможливість поєднувати дві роботи — цієї та директора Інституту АН УРСР…

Через два тижні звільнили й Клавку, але, на щастя, лише на пару місяців. Золотоверхий теж пішов зі Спілки і зараз більше проводив часу по госпіталях, ніж на роботі…

Так закінчився 1946 рік.

…І от тепер, через понад рік після виходу постанови про журнали «Ленінград» і «Звезда», українська Спілка готується «дати достойну відсіч» негативним проявам у письменницькому середовищі. Пленум Спілки письменників України щодо сумнозвісних ленінградських журналів призначено на середину вересня.

Вже багато чого зроблено. Лист у ЦК і Раду міністрів — з проханням надати додаткове асигнування на проведення Пленуму — підписано і надіслано. Список членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України, що є учасниками Пленуму, складений за організаціями — Київською, Харківською, Дніпропетровською, Донецькою, Одеською, Львівською, Закарпатською, Чернівецькою, — вже лежить на столі Голови. Доповідь Олександра Євдокимовича «Українська радянська література після історичних постанов ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У про літературу» в першому варіанті вже написано, Клавці треба її лише віддрукувати… Над проектом резолюції працюють Смолич, Стебун, [15] Ілля Ісакович Стебун (Кацнельсон) (1911–2005) — літературознавець, критик. Малишко, Ле — обіцяли невдовзі дати Олександру Євдокимовичу на вичитку. Так, лишилося нагадати Натанові Рибаку, Леонідові Серпіліну [16] Леонід Семенович Серпілін (1912–1973) — прозаїк, поет. Писав російською мовою. В 1940-х був у керівництві Спілки. і Павлові Усенку про те, що їм доручено скласти привітального листа товаришу Сталіну, хоча Клавка була впевнена, що Леонід Семенович як нинішній відповідальний секретар якщо й не написав його, то принаймні зробив проект. От, іще треба підготувати привітального листа товаришеві Кагановичу і товаришеві Хрущову. Це кому доручено? Ага, Василеві Павловичу Козаченку, Якову Зіновійовичу Городському і… Максимові Тадейовичу! Ну й «зрадіє» Рильський! Власне, Яків Зіновійович — досвідчений спілчанський кадр, не раз виручав з такими завданнями, він усе візьме на себе. А Козаченко підредагує його українську мову.