Олександр Соколовський - Богун

Нарешті, останній спалах, останній повів душевної бурі героя, яка вирує, мов кратер вулкана, і мало не переростає в ураган. В цій ситуації Богун зазнає найкрутіших і найболісніших поворотів. Ніби просвітлений розмовою з Хмельницьким, він іде до Берестечка спокійний, ясний — без жодних сумнівів і, підозр. Т а от повстанська армія спізнилась: ворог, прийшовши раніше, зайняв зручніші позиції під Берестечком. І в душі героя знову тріпнулась тривога — прогавили. Хто винен? Гетьман. Адж е обіцяв він розбити королівське військо ще на марші, а що вийшло?

Але до урагану не доходить. Добрий настрій козаків, чіткий порядок у війську заспокоюють Богуна. Під час розробки гетьманської ідеї «вужака» мирно і доброзичливо течуть полковникові думки. Коли успішно, як і передбачав Хмельницький, розгортається берестечківська операція, Богун, перший помічник гетьмана, радіє, мріє про перемогу, принадне майбутнє.

Та знову крутий поворот: лукавий хан зраджує козаків, а Хмельницький кидається в його табір, щоб повернути татар у бій. Не збагнувши всієї складності маневру, не відаючи того, що хан затримав Хмельницького, Богун зразу робить категоричний висновок:

«Подався за ханом?.. Як?.. За ханом? Покинув військо? Тепер, після берестечківської ганьби, чаша, здається, переповнилась, більш вагань і самокаяття за власні помилки не буде: в кінці роману Богун, суворий і рішучий, їде на масловоставську чорну раду, куди з Паволоча викликаний і Хмельницький, що повернувся з татарського табору.

Розбіжність між Іваном Богуном та Богданом Хмельницьким розгортається в романі ще по одній лінії, яка є складовою частиною їх загальних стратегічно-тактичних розходжень. Йдеться про ставлення до сусідів, насамперед до татар. Ми вже бачили, що Богун не схвалює тактики гетьмана щодо польської корони, дипломатичної гри, переговорів, договорів з королем. Полковник стоїть на одному: наступати, наступати навально, рішуче, відкинути геть всілякі дипломатичні викрутаси і нещадно громити окупантів. Але Хмельницький не слухає і здійснює свою тактику. Це дратує Богуна, будить у ньому недовір'я.

Не легше стоїть справа із татарами. Богун знає, що народ не любить татарських ясирників, бачить, що хан діє нещиро, хитрує і зраджує. А гетьман, незважаючи на все це, намагається зміцнити спілку із зрадливим союзником, тягне — інколи навіть дорогою ціною — його за собою в бої чи йде йому на окремі уступки. «Для чого?» — питає полковник сам себе або своїх товаришів, та розібратися в цій складній політиці не може. І тоді ніби сам собою випливає висновок: геть цього ненадійного союзника, без нього обійдемось!

Ми розглянули всі важливіші питання, в яких розходяться Богун та Хмельницький, і ті ситуації роману, де ці розходження виявляються. Чи дають вони підстави говорити, що О. Соколовський протиставляє Богуна Хмельницькому? Думаємо, не дають і навіть найменших. Два герої, люди різних, дуже відмінних натур, вдач, рівнів розвитку, політичного гарту, просто розійшлись, вірніше Богун відійшов від Хмельницького, не схвалюючи його стратегії і тактики. Оце і є в творі незаперечним.

На чиєму ж боці автор, чию поведінку він схвалює, утверджує — Богуна чи Хмельницького? Коли судити по тому, що головним героєм роману є Богун, по тому, що на останній сторінці твору висловлюється Богун, а про Хмельницького лише згадується, та й то не в позитивному, а в якомусь нейтральному плані; коли взяти до уваги любовне змалювання Богуна в романі в цілому, то можна зробити висновок, що схвалюється саме його поведінка.

Коли ж вдуматися у все те, що ми навели попереду, то вийде зовсім навпаки. Справді, адже буквально в усіх найгостріших ситуаціях, у всіх тих випадках, коли Богун бере під сумнів тактику гетьмана, звинувачує його в нерішучості або навіть зраді, коли нервує, щиро і боляче переживає — у всіх цих випадках Богунові доводиться згодом переконуватися, що він неправий, що дарма гарячкував, що плани, дії, стратегія Хмельницького в цілому вірні, що вони здійснюються і приносять потрібні наслідки.

Пізнавши добру, відверту натуру Богуна, ми залишаємось певними, що коли б автор продовжив свою розповідь (до речі, як свідчить А. Іщук, О. Соколовський «мав намір написати продовження роману «Богун», для чого опрацював уже багато матеріалів»), коли б Богун зустрівся на Масловому Ставі з Хмельницьким і дізнався від нього про все те непередбачене й тяжке, що сталося в наметі підступного хана, — з його благородного обличчя зійшла б та кам’яна суворість, з котрою іде він на раду. Цього разу полковник також визнав би, що його підозри не мали поважних підстав, були помилНовими. І тут логіка не тільки історична, а й чисто психологічна, вона випливає з характеру Богуна та всіх попередніх взаємин полковника з гетьманом.