Олександр Соколовський - Богун

Раптом гетьман своїм табором рушає до Паволоча. Туди ж іде Богун, і там «все стає на свої місця»: перед обідом Хмельницький у щирій розмові з улюбленим полковником пояснює йому, чому так діє, і той усвідомлює безпідставність своїх звинувачень та підозр.

Опозиційні настрої у вразливій душі Богуна, підкреслює романіст, інколи плекають також різні чутки та недоброзичливі плітки про гетьмана. Так було в Білій Церкві. Проходячи табором під Костянтиновом, Богун знову чує такі плітки, і йому самому стає ясно, що хтось навмисне пускає ці поголоски, й коли тут не польська рука, то принаймні такі, як Забуський, напевне до цього причетні».

Невдоволення Богуна тактикою гетьмана з новою силою спалахнуло під кінець першого періоду війни. Після Пиляви сподіваючись, що його наречена Оксана може бути у Варшаві, вінницький полковник рішуче вимагає негайно йти на польську столицю і там продиктувати панам свої вимоги, й ого підтримують, на протилежність більшості старшини. Кривоніс і Нечай.

Та й цього разу справа до відкритої боротьби не доходить. Уже у Вінниці Богун, ніби прокинувшись після довгого п’янкого сну, дивується і сам себе питає, як це могло трапитися так, що і козаки, і вся старшина, і навіть він з Кривоносом підтримали пропозицію на переговори з королем, не пішли на Варшаву, а повернули з-під Замостя назад. Х то винен? І приходить до висновку: винна, старшина, яка обманювала козаків, багато обіцяла їм від переговорів, а сама дбала про власні вигоди. Коли ж Нечай розповідає йому, як гетьман мужньо і твердо діяв у переговорах з королівськими комісарами, як рішуче обстоював інтереси рідного краю, народу-, черні — полковник знову проймається пошаною до Хмельницького і випиває чару за його здоров’я.

Великої сили й розмірів досягають опозиційні настрої Богуна у Вінниці вже після Збаража. Тут незрівняно розширюються їх межі, зростає кількість невідступних, як привиди, і пекучих, як отрута, питань, що охоплюють зовнішню і внутрішню політику та військову діяльність гетьмана. Все, що не робить гетьман, викликає в Богуна підозру. Людина з відкритою душею, він висловлює свої невдоволення писареві Зорці — хай все це передасть писар гетьманові. Чому, запитує полковник Зорку, пішов гетьман на укладення тяжкого Зборівського договору? Чому поєднався з татарами?

Самійло Зорка довго роз'яснює полковникові складне становище, розумну політику гетьмана і ніби поливає холодною водою його розпалену душу. Поволі буря в Богуновому серці затихає. Але ненадовго. Коли Немира приносить несподівану, як грім серед ясного неба, звістку про те, що Калиновський у Красному, що Данила Нечая забито, — ця буря переростає в ураган: «Зрадник твій гетьман!» — з нестримною люттю кидає Богун Немирі. Смерть дорогого друга Нечая завдає Богунові багато тяжких душевних мук.

Автор загострює події, ще більше напружує психіку свого героя.

В умовах важкої облоги у вінницькому монастирі лихим вихором кружляють збурені думки й почуття Богуна. Хіба тепер можна, питає він сам себе, сподіватися допомоги від гетьмана? Адж е він винуватий у смерті Нечая! Ні, не можна. Надії згасають, а лють і щось подібне до мужнього відчаю скипають. Та, довівши ситуації і почуття героя до найвищої напруги, письменник враз круто повертає сюжет — кидає кілька загонів від Хмельницького на допомогу обложеним. Ця несподівана подія придушує, гамує темний гнів у наболілій душі Богуна, ніби «переключає» її з несамовитого forte на тихе piano.

Ми чуємо це її нове, притишене, як давні жалі, звучання: «Колишні думки про те, що з гетьманом доведеться боротися, спалахнули тільки на мить».

Обурення та підозри Богуна будуть ще і ще спалахували, але жодних практичних наслідків не дають і немовби самі собою розвіваються. Якось незадовго до Берестечка вінницький полковими знову думає, що більше вірити гетьманові ніколи не де, що тепер від нього «усього можна сподіватися: зміг же він залишити Нечая напризволяще». Хоче навіть сам відверто сказати про це Хмельнн цькому. Але тут же й вгамовується: хіба зараз, коли треба бити шляхту, яка стала табором під Сокалем, час займатися виборами нового гетьмана? А скоро після цих гірких роздумів, зустрівшись з Хмельницьким, Богун приємно для себе здивувався: напередодні майбутньої битви гетьман був бадьорий, діяльний, рішучий, готовий нещадно громити ворога і вірив у перемогу. Коли під час розмови Хмельницький запропонував разом підняти келехи, Богун не відмовився…