Олександр Соколовський - Богун

Рішучий протест з боку авторів рецензії викликали образи Хмельницького і Богуна. От як недвозначно міркували вони про виведеного в романі керівника визвольної боротьби українського народу: «Хмельницький — постать, що скупчує в собі «українську державність» — той Хмель, про якого в народній пісні співається «бодай перша куля не минула». З а Богуновою характеристикою, вже він «ой, чи не вищий від усіх нас на цілу голову»… А вже Соколовський не шкодує барв, щоб подати «гетьмана всея України»: «Перед арматою на білім коні сам гетьман з генеральною старшиною. Над гетьманом бунчук і велика хоругов малинова, на ній сріблом гаптований архангел Михайло підняв меч угору.

Урочисто, поволі ступав кінь під Хмельницьким. Суворо й грізно дивився гетьман вперед».

Це найгіршого ґатунку картина взята з петлюрівсько-фашистського арсеналу, що за нею ховається пропаганда мілітаризму, української «державності» гетьманської, ідеалізація найреакційнішої суті козаччини».

Навіть без аналізу роману не важко зрозуміти, що самі вихідні, методологічні позиції рецензентів в оцінці визвольної війни 1648–1654 років, яку вони тлумачили як селянську революцію, в тракту ванні постатей Хмельницького та Богуна були хибними, антиісторичними. Вони й спричинилися до невірної оцінки твору. З повного очевидністю це підтвердить ознайомлення з твором.

Звичайно, роман «Богун» був далеко не бездоганним, у ньому мали місце серйозні ідейно-художні вади і промахи, зумовлені не досить критичним підходом О. Соколовського до старик традицій і тогочасним станом історичної науки. Але незаперечним є й те, що він став значним явищем української історичної прози 20-х років, найбільшим і найдовершенішим її художнім полотном. Він — своїми і сильними і слабкими сторонами — завершував її розвиток протягом цілого десятиріччя.

Уже само звернення О. С околовського до вітчизняної війни 1648–1654 років, прагнення Показати читачеві боротьбу українського народу за волю своєї батьківщини, героїв цієї боротьби було позитивним. Т вір розширював тематичні' береги нашої прози (та й літератури в цілому), ніби навертав собою її увагу до епохальних, поворотних подій багатовікової історії України. І масштабами охоплення життєвих (історичних) явищ, і виразністю, пластичністю змалювання героїв, і своїми батальними картинами та людинознавчо-психологічною глибиною «Богун» стояв на значно вищому рівні од усіх до нього створених українською радянською прозою романів та повістей на історичну тематику. Ним українська прОза зробила новий помітний крок до епічності, до більш глибокого розкриття як історичних явищ, так і внутрішнього світу персонажів.

Роман дає в основному вірну, хоча й не повну уяву про зміст, розмах визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетських колонізаторів. Знущання Яреми Вишневецького над своїми посполитими, смерть грабаря, — знесиленого підневільною працею, переслідування розбещеним полковником Чарнецьким панської покоївки Оксани — ці та інші картини історично правдиво передають свавілля магнатерії та шляхти, нестбрпно тяжке становище трудящих України і, отже, наочно відбивають одну з основних причин вітчизняної війни.

У творі яскраво підкреслено класовогегоїстичну, запроданську поведінку української феодальної верхівки (Вишневецький, Кисіль, Забуський, Криса), її блокування з окупантами, ненависть до неї народних мас — тобто розкрито класовий характер визвольного руху.

Для народного месника Максима Кривоноса та повстанців, що наповнюють його загони, основним є не оборона православної церкви від уніатів, а боротьба проти неволі: грізний Максим закликає розправлятися з визискувачами без огляду на їх віру і національність.

В романі чується також відгомін класових суперечностей на Запорожжі та в армії Богдана Хмельницького. Правда, ця важлива ідейна теза не знайшла свого конкретно-образного втілення, вона реалізована переважно в авторській розповіді та висловлюваннях персонажів. Коли козак Кремезний у своїх дотепних інтермедіях висміює польську шляхту, то старшина сприймає їх з задоволенням і заохочує. Коли ж після Зборівського договору Кремезний викривальні стріли своєї сатири спрямовує проти розбагатілої старшини, то це викликає в її середовищі хижу лють, і захищає козака від кари тільки Богун. Голос народного гніву до зрадливої і боягузливої старшини лунає в найтрагічніший момент над полем Берестечківської битви.