Олександр Соколовський - Богун

Герої змов, підкреслює письменник, іноді перебільшують свою суспільну роль, свої сили й можливості, але це самоперебільшення надихає їх, збуджує світлі громадянські почуття, множить віру в перемогу і додає енергії для рішучих дій. Народовольці тісно зв’язані між собою почуттям дружби, товариства, взаємоповаги і взаємови ручки. Їх єднає не тільки особиста дружба, особисті симпатії чи любов (Ж елябов — Перовська), але — і насамперед — спільність суспільних поглядів, громадських поривань та ідеалів, спільна боротьба. Вони нікому не прощають боягузтва, егоїзму, зради і карають за це як можуть. Промовиста деталь: уже під шибеницею, назавжди прощаючись, Софія Перовська гаряче поцілувала, Желябова, Кибальчича, Михайлова, але й не глянула на Рисакова, який, сподіваючись врятуватися від смерті, на слідстві розкрив усі карти підпільної організації і, отже, став зрадником.

Олександр Соколовський закоханий у своїх героїв, і ця безконтрольна закоханість завдала шкоди романам «Перші хоробрі» та «Нова зброя». Народовольці в них показані некритично, однобоко, дещо зреалізовані. А втор не висвітлив пороків теоретичних настанов «Народної волі», недостатньо викрив шкідливість, згубність її тактичних принципів, а діяльність і твори Михайловського занадто переоцінив.

Дещо перебільшено революційні заслуги С. Златопольського та В. Осинського.

Нахил романіста до некритичного, однобокого зображення народництва відчутний також у повісті «Бунтарі». Темою цього твору стала невдала спроба так званих «південних бунтарів» підняти в Чигиринському повіті селянський бунт. У повісті, власне, нема послідовно, в хронологічному порядку, розгорнутої історії «чигиринської змови». Перед читачем проходять тільки картини перебування в Лук’янівській в’язниці головних героїв і фундаторів цієї змови Я. Стефановича, Л. Дейча, І. Бохановського та визволення їх М. Фроленком і В. Осинським, отже, головні сюжетні події відбуваються вже після «чигиринської справи» — після арешту Стефановича, Дейча, Бохановського.

Незважаючи на це, в повісті досить повно і колоритно розкрита «чигиринська змова». І не тільки вона, а й низка інших історичних подій того часу. Для цього письменник скористувався рядом композиційних засобів. Валер’ян Осинський у своїх листах сповіщає Дейчу про «процес 193-х», збройний опір І. Ковальського в Одесі. З газетних вирізок, переданих Осинським, Дейч дізнається про замах В. Засулич на петербурзького градоначальника Трепова, про суд над революціонеркою і з уст лук’янівського наглядача Пономаренка — про замах у Києві на товариша прокурора Котляревського. Історія ж «чигиринського бунту» стисло викладена в листах Стефановича товаришам на волю, арешт «бунтарів» у селі Талалаївці на Роменщині — в формі марення Дейча.

Шевченківськими прийомами і образами О. Соколовський малює життя українського села після реформи 1861 року і цим викриває облудність буржуазно-націоналістичної теорії безбуржуазності українського народу. З і своїми страшними соціальними контрастами це село постає в уяві Дейча: «Та ось вона яка, ця «поетична ідилія», «безжурного» сільського життя!.. Ось вони «біленькі хатки» й «вишневі садочки», оспівані письменниками на тисячу ладів!..

Страшними привидами ходять голодні, виснажені, «чорніші чорної землі» селяни… Працюють по чотирнадцять-шістнадцять годин на добу — і влітку, і восени, і зимою — однаково: ще з весни, щоб доживати якось «до нового», сплатити податки тощо, підряджаються до сусідньої гуральні за п’ятнадцять-вісімнадцять карбованців на цілу осінь і зиму…

Страшна, безпросвітна, каторжна праця…

А навколо нужденних селянських нив і садиб зеленіють безмежні поміщицькі лани, міцними фортецями стоять мальовані панські будинки, фольварки, димлять цукроварні й гуральні, плетуть своє хитромудре в'язке павутиння глитаї-павуки, видушує податки поліція, курить задушливим дурманом сільський піп…»

Неволя і неправда у «вільному» післяреформеному селі штовхають Дейча, Стефановича, Бохановського та сотні подібних до них чесних інтелігентів шукати шляхів для знищення темряви і поміщицько-куркульського панування в селі. Але знайти ці шляхи не так легко. Міські інтелігенти не знають селянства, не знають, як підійти до нього, як підняти його на бунт. Так починається народницький маскарад «ходіння в нарбд», переданий в повісті також через спогади-марення Дейча.

«Бунтарі» — твір гостро психологічний. На відміну від «Героїв змов» у ньому майже відсутні пригодницькі сюжетні ходи, мало захоплюючої, сюжетно напруженої дії. Вся увага письменника спрямована на внутрішній світ його героїв, особливо Льва Дейча, але поглиблений психологізм не пошкодив повісті: вона читається з величезним інтересом, бо позитивні герої, що діють у ній, дуже привабливі, інтелектуально багаті людські індивідуальності.