Олександр Соколовський - Богун

Тему народовольського руху автор розробляє широко й багатопланово. Не обмежуючись висвітленням подій у самому Петербурзі, він час від часу перекидає своїх героїв до інших визначніших революційних центрів — Москви, Києва, Харкова, Одеси. Значна увага в обох романах приділена зокрема відображенню діяльності київських народників. Письменник показує, що київські народовольці підтримують зв'язки з робітниками, особливо з арсенальцями, проводять з ними збори, мітинги, задумують знищити лютого ката робітників, завідуючого арсенальськими майстернями полковника Коробкова. На зборах, що відбуваються в Голосіївському лісі, присутній і Макар Зорянчук, як й приїхав з Петербурга. Робітниюи-арсенальці Микола Гнатенко, Микита Левченко, брати Івичевнчі допомагають, хоча й невдало, визволити заарештованого Осинського, вступають у сутичку з жандармами Судейкіна (Гнат та Іван Івичевичі гинуть).

Взагалі питання про ставлення народовольців до робітничого класу займає відчутне місце в обох романах і розв'язується воно письменником історично правдиво. Соколовський підкреслює, що індивідуальний терор, яким захоплювалась «Народна воля», гальмував розвиток масового визвольного руху, часто відривав революціонерів від основного революційного середовища — робітничого класу, марнував їх енергію, досвід або й життя. Так, увійшовши до «Народної волі», Степан Халтурін, Макар Зорянчук, які довгий час працювали серед робітників Петербурга і Києва, змушені були повністю віддатися полюванню на царя, Стрельникова, Судейкіна та інших катів народу і майже порвали свої попередні зв'язки з робітниками. Значна частина народовольців щиро прагне піти в робітничу масу, але належність до організації, азарт, самого герцю з царським троном стримує їх і змушує задарма тратити силу.

В романі «Нова зброя» виразно й вірно показано дегаєвщину — це ганебне явище з історії народовольського руху, розкрито його соціально-побутове коріння, політичну суть, наслідки і боротьбу народовольців проти нього. Письменник всебічно освітлює підлу, кар’єристичну душу артилерійського штабс-капітана в відставці Сергія Дегаєва, який допомагав царській охранці розправлятися з революціонерами. З волі Сави Златопольського Макар Зорянчук в ролі лакея потрапляє до «революційної» родини Дегаєвих і незабаром відчуває, що в ньому з кожним днем виростає внутрішня огида до неї: все тут — і обладнання, і люди, і етикет, і взаємини — якесь мертвотне, холодне, штучне, награне — суто міщанське. А сам Сергій Петрович боягуз (деталь: коли сестра Ліза несподівано відчинила двері, цей «революціонер» раптом «перелякано підхопився і зблід як мертвяк»).

Вивчивши «революційну» родину Дегаєвих, Зорянчук душею відчуває, що виконком марно поклада надії на те, що Сергій Петрович допоможе знищити Судейкіна. Коли ж виявляється, що на день захоплення жандармерією народовольської динамітної майстерні Дегаєв нагло зник з Петербурга, у Зорянчука пробуджується нова підозра — Сергій Дегаєв, мабуть, зрадник, це він видав майстерню Судейкіну. Але дегаєвщина не так легко викривається, а тим більше — викорінюється. Минає ще ряд подій, поки виконкому нарешті вдається викрити зрадництво Дегаєва, а потім силоміць змусити Сергія Петровича взяти участь у вбивстві Судейкіна.

Розмотуючи складний клубок терористичної діяльності народовольців, Соколовський висвітлює прийоми їх конспірації, обдурювання ними численних шпигів секретної поліції тощо. Досвідченими конспіраторами постають Олександр Михайлов, Софія Перовська, Андрій Желябов, Сава Златопольський, Макар Зорянчук. Влучно підкреслено кмітливість, спостережливість, витримку і спокій бувалого підпільника Зорянчука в такому епізоді: йдучи вулицею Петербурга, Макар по самій тіні, що лягла на дорогу, неждано для себе пізнав київського знайомого революціонера Василя Конашевича, але жодним рухом, словом не видає свого хвилювання, не звертається до друга, доки не переконується, що їм не загрожує небезпека.

Романи «Перші хоробрі» та «Нова зброя» пройняті революційною романтикою, вони утверджують красу героїчного подвигу в ім’я торжества правди на землі, прищеплюють почуття гуманізму, колективізму, інтернаціоналізму. Позитивні герої цих творів О. Михайлов, А. Желябов, С. Перовська, Т. Михайлов, М. Кибальчич, С. Халтурін, Г. Гриневицький, Г. Лопатін, С. Златопольський, М. Желваков, М. Зорянчук та багато інших, при всій відмінності їх натур, темпераментів, рівнів розвитку та політичного гарту, усі мають спільні риси — безмежну відданість справі боротьби проти царського трону, стійкість, незламність, окриленість, почуття власної сили. Вони не знають страху, розпачу, їх не лякають муки, каторга, навіть шибениця, їхні молоді палкі серця горять жадобою розправи над ворогами народу, жадобою подвигу в ім’я благородної справи, справедливості. Пригадавши картини риття підкопу під залізницю з будинку Сухорукова, виготовлення динаміту, підготовки та здійснення вбивства Стрельникова, Олександра II, Судейкіна, вибуху в Зимовому та інших виняткого напружених і рискованих операцій, ми повною мірою збагнемо, відчуємо безприкладний героїзм і мужність народовольців. Тут нема тих, хто хитрує, вагається, ухиляється від смертельної боротьби, тут усі буквально рвуться до неї, як до своєї стихії. Правда, серед терористів виявляються окремі боягузи і зрадники (Гольдберг, Рисаков), але не вони характеризують народовольський рух як історичне явище, позначене високою громадянською доблестю.»