Олександр Соколовський - Богун

Тільки в одному місці люди, здавалося, зовсім не раділи.

З самого краю майдану, де татари були стерегли ясир, похмуро стояв невеликий натовп… У цьому місці під час бою ординці відборонялися найзапекліше: козакам навіть довелося взятися до вогнепальної зброї.

І сталося, що куля козацька вдарила просто в серце якійсь молодій жінці-бранці.

Здавалося здалеку, що жінка спить… Але на грудях їй червоніли криваві плями…

Богун, проходячи табором, підійшов до натовпу. Люди розступилися перед полковником, і він глянув мертвій в обличчя.

І раптом, ніби захищаючись від незримого ворога, звів руки, здригнувся всім тілом і простогнав: «Оксано!..»

Другого дня полк вирушив на північ, на Білу Церкву.

Щоб не спізнитися на чорну раду, Богун з кількома сотня ми подався вперед.

Розмірно били копита об тверду, спраглу землю. Суворі й мовчазні похитувалися в кульбаках вершники.

Суворо дивився Богун уперед…

Десь далеко — в мертвій чорно-жовтій пустелі спаленого сонцем степу — скиглила чайка…

Олександр Олександрович Соколовський належить до числа українських романістів-істориків. Поряд з іншими письменниками (Г. Бабенком, П. Панчем, Н. Рибаком, Ю. Смоличем, Іваном Ле, Зінаїдою Тулуб) він плідно працював на ниві української радянської історичної прози і вніс цінний вклад у розробку її нових методологічних підвалин. Кращі його твори становили вершину розвитку нашої історичної романістики 20 — першої половини 30-х років, вони й зараз користуються успіхом серед широких читацьких мас.

О. Соколовський народився 1896 року в м. Конотопі у сім’ї дрібного урядовця. Ще під час навчання в Чернігівській гімназії (1904–1914) багато читав, захоплювався політичною діяльністю і художньою літературою — відвідував відомі «суботи» Михайла Коцюбинського, що й визначило його майбутню долю. Вступивши на юридичний факультет Київського університету, разом з передовими студентами розповсюджував прокламації, спрямовані проти імперіалістичної війни. За це був засуджений (19 1 5) на п’ять років каторги. Але ні тюрма, ні жорстока кара не зламали бунтівливої, волі юнака. Визволений Жовтневою революцією з каторги, Соколовський бере активну участь у боротьбі за утвердження її завоювань на Україні. Доводиться йому побувати також у катівнях гетьмана Скоропадського. Потім, уже після закінчення громадянської війни, він працює в різних радянських установах (Товариство Політкаторжав, Київський історичний музей), водночас займаючись художньою творчістю та перекладацькою роботою.

Почав писати Соколовський ще до революції, переважно поезії, зразу визначаючись як співець громадянський. Уболівання за долю батьківщини, несхитна віра в перемогу добра над злом — цими мотивами перейнятий один з перших творів молодого поета — «Вже рік пройшов». Показово, що цей вірш був опублікований у березні 1918 року, тобто в час панування на Україні німецько-кайзерівських окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників. Звертаніючись до рідного народу, автор з болем у серці говорить, що від повалення царизму минув уже рік, а на Україні й досі справжня воля не завойована.

Натхненне уславлення величі соціалістичної революції, нездоланної мужності й відваги тих, хто звершив її і будує новий світ — таким є ідейний пафос «Поеми одного життя» (1923) — найбільшого поетичного полотна О. Соколовського. Художньо осмислюючи в-ній недалеке минуле, автор на цьому суспільному тлі простежує драматичну долю людини, яка у грізних класових битвах виявилася нестійкою, не до кінця послідовною. Безіменний герой поеми ще «в темну ніч царату» самовіддано боровся за інтереси працюючих, зазнав переслідувань, в’язниць, каторги, але, коли вибухнула Жовтнева революція, коли повсталі народні маси почали нещадну розправу з своїми гнобителями, він злякався крові, «терору страшного», піддався манливим спокусам особистого щастя, шукаючи чогось «невинного, безгрішного, святого», пішов у стан ворогів держави трудящих — і марно загинув.