Олександр Соколовський - Богун

Але ніщо вже не могло затримати Оксану. Другого я дня вирушили вони з Оленою вкупі з юрбою інших про чан.

Перший день Оксана нічого не помічала, нічого не від чувала, крім заспокоєння і радості, що в неї вже є мета що вже не буде нестерпних мук, безсонних ночей.

Увечері в придорожній корчмі, дуже стомлена, вонг швидко заснула й міцно спала всю ніч.

На ранок, коли прочани знову рушили в далеку дорогз зеленим свіжим від срібної роси шляхом, Оксана відчула таку бадьорість, таку весняну безмежну радість, що страпг не недавнє минуле здалося їй напівзабутим, далеким сном з насолодою ступала вона босими ногами по зелені, траві, глибоко вбирала в себе свіже повітря безкраїх полів і мріяла, мріяла… І очі її тепер були такі ж глибокі, такі спокійні й світлі, як неосяжна глибінь блакитного неба..

Ночувати спинилися в якомусь селі. Оксані снилася втеча з Підгорецького замка, місячна ніч, швидкі, як вітер, озацькі коні…

Вона прокинулась, немовби хтось легенько її штовхнув.

У хаті було повно диму.

— Пожежа! — закричала Оксана. — Пожежа!..

Вибігла в сіни, потім надвір… Було світло немов удень: горіли сусідні хати, клуні. Ревла худоба, десь перелякано скрикували й немовби стогнали люди…

У дворі, як і в хаті, теж не було нікого.

— Пожежа! — скрикнула знову Оксана й вихопилася через перелаз на вулицю.

Яскраво сліпучим снопом спалахнула стріха сусідньої хати.

На вулиці просто перед Оксаною стояв вершник у кожусі й татарській кучмі…

В одну мить підхопив він зомлілу Оксану, поклав поперек сідла й помчав крізь полум’я й дим.

Важкий камінь лежав Богунові на серці, коли козацькі полки вирушали з-під Берестечка…

Богун знав, що жодною силою не можна було запобігти того, що сталося, він намагався думати про майбутнє — про відступ і дальшу боротьбу з ворогом, але страшна різанина весь час стояла перед очима, й пекучий жаль стискував йому серце.

Він певний був, що дід Панас, і Максим, і Кремезний загинули, а все ж чомусь поглядав на козацькі шереги, чи не побачить де діда, хлопця або хазяїна мавп.

І те, що їх не було, як не було доброї половини його полку, як не було всієї піхоти й армати козацької,— хвилинами розпалювало Богунові в грудях таку лють, що він був би щасливий, якби можна було повернутися й загинути в нерівному бою. "

Але треба було відступати…

«Добре, добре! — думав Богун, стискуючи острогами коня. — Будемо відступати… Але чекайте, кляті пани, підготуємо вам таку зустріч, що аж небо'здригнеться…»

Ще під Збаражем ухвалено було головним козацьким силам під Гладким і Джеджелієм поспішати на Білу Церкву й стягати туди всіх, хто здатний носити зброю, Богунові ж звернути на Брацлавщину, на Поділля — підняти людність, приготувати пограниччя до оборони, зібрати нові полки й потім приєднатися з ними до головних козацьких сил.

Від Меджибожа рушило все військо козацьке, на Костянтинів. Богун же подався на південь і за два дні був уже в Брацлаві.

Щодня приєднувалися до нього нові селянські загони, людність присягалася краще померти, ніж піддатися під панську кормигу. Хлібороби палили на полях ще не звезені копи, руйнували й підпалювали власні оселі, гнали до війська — скотину…

— Не залишайте ляхам ні поживи, ні пристановища! — наказував Богун, і ніколи ще так швидко, з таким захватом і запеклістю не виконувала людність його наказів, як тепер.

Протягом кількох день зібралося під Богунові корогви понад шість тисяч поспільства. Він формував новоприбулих по сотнях, наказував обирати отаманів або затверджував тих, що вже були обрані, й щодня виправляв під Білу

Церкву все нові й нові відділи.

Не було містечка й села, не було закутка, куди б не долетіла звістка, що Богун формує нові полки, і всюди Богунове ім’я стало гаслом і закликом до останньої рішучої боротьби за волю…

Пересуваючися з надзвичайною швидкістю й усюди готуючи край до оборони, Богун перевів, нарешті, свій полк з лівого боку Бугу на правий і намірявся завернути на Вінницю, щоб потім іти на з’єднання з головними козацькими силами.

Він зупинився під Монастирищем — дати короткий перепочинок полкові, аж тут несподівано одержав від Джеджелія звістку, що Хмельницький у Паволочі, що з ханом він дійшов якоїсь угоди і що козацтво закликає його на чорну раду на Маслів Став.

Сумніви заворушилися Богунові в грудях. «Страшний час, ніколи ще не була Україна в такій небезпеці, як тепер…