Олександр Крамаренко - Лічильник для нашої незалежності ввімкнуто?

Результати останніх президентських виборів в Україні засвідчили, що її громадяни, у своїй більшості (хоча й сумнівної), зробили вибір на користь благ матеріальних (здебільшого популістських), а не духовних. На користь не своєї національної та європейської ідентифікації, а євразійської єдності у рамках ЄЕПу. На користь сильного правителя, а не громадянського суспільства. Але, як не парадоксально, навряд чи після такого вибору Україна стане ближчою до європейських стандартів життя. Швидше — навпаки.

Тобто можна сказати, що то був вибір неєвропейської нації. А європейською вона є сьогодні тільки у промовах наших нещирих політиків, які, на відміну від державників, ніколи не скажуть правди в очі своєму народові.

Але тут виникає велике запитання: чому ми, українці, будучи за багатьма людськими параметрами все ж таки європейцями, ментально сьогодні не є ними? Відповідь на це, на мій погляд, є такою.

Сьогодні від багатьох наших політиків можна почути, що все це маячня, що тільки оздоровлення економіки та певні соціально-економічні реформи виведуть Україну з глибокої кризи. Але тоді мені хочеться їх запитати: чому після Другої світової війни так зване економічне диво сталося лише в Німеччині та Японії, хоча США допомагали тоді відроджувати післявоєнну економіку багатьом країнам, крім цих двох? Чому Франція, хай і без особливих див, але й без допомоги ззовні, після повоєнної руїни знову стала тією державою, з якою сьогодні всі рахуються у світі? Чому, врешті-решт, лише в одному Китаї, здавалося б, утопічний комуністичний експеримент не привів цю країну до банкрутства у всіх сферах життя, а навпаки, зробив її світовою наддержавою?

Відповідь на ці запитання, на мій погляд, очевидна. Ті післявоєнні дива стали можливими тільки завдяки особливій працелюбності німців та японців, їх високій природній пунктуальності та відповідальності за доручену справу, здатності терпіти нестатки заради великої мети. Французи здолали свої негаразди завдяки своїй високій національній культурі, яка давала їм змогу свідомо обмежувати себе в розвагах, вихідних і відпустках кільканадцять років поспіль після Другої світової війни. Китайці ж узагалі вирізняються фанатичною працелюбністю, згуртованістю та діловою хваткою з-поміж усіх народів азійського тихоокеанського узбережжя. Так, у всіх цих націй були свої національні герої, які уособлювали ті дива. Але вони були лише елітарним проявом знов-таки національних якостей тих народів, не більше.

Тобто економічне диво в тій чи іншій державі стає можливим тільки завдяки національно-культурним особливостям її титульної нації, яка здатна реалізувати те диво. Ясна річ, що для самої тієї нації дивом це зовсім не видається. Для неї це лише копітка щоденна праця всіх її працездатних представників. А дивом це здається тільки націям або досить ситим, або недостатньо згуртованим та працелюбним. От і все.

Висновок із усього цього для нас, українців, напрошується вельми невтішний: доки ми не усвідомимо своєї національної ідентичності (окремішності), доти й надалі залишатимемося ментально роз’єднаними, і ніякий месія й ніяка допомога ззовні не приведуть нас ані до соціально-економічного благополуччя, ані до європейських інституцій, куди сьогодні, між іншим, прагнуть далеко не всі наші співгромадяни.

Але тут виникає ще одне запитання: невже цей вирок остаточний, адже українці за всіх часів мали авторитет однієї з найпрацелюбніших націй з-поміж наших європейських сусідів? Та й прикладів згуртованості нашого народу в історії достатньо. Чому ж тоді такий безнадійний вигляд має наше сьогодення? Може, нам, українцям, як кажуть прості люди, було щось наврочено?

Здається, що все ж таки було. Аби зрозуміти це, потрібно зробити екскурс у нашу історію, десь на кінець 20-х років минулого сторіччя. При цьому бути чесними самими з собою та не боятися називати речі своїми іменами. Інакше, якщо ми не поставимо точного діагнозу нашому, здається, невиліковно хворому суспільству, воно ніколи не одужає, і Україна, врешті-решт, уже назавжди зникне з політичної мапи світу. Тобто потрібен відвертий самоаналіз, який не всім сподобається, образить деяких наших політичних зірок та багатьох співгромадян. Потрібен, бо на кону стоїть саме буття української нації та її державності.