Олександр Соколовський: Богун

Року 1590-го за молодого короля польського Зигмунда Вази одержав князь Олександер Вишневецький з королівської ласки «пустелю ріки Сули по тому боці Дніпра», де князі Вишневецькі з давніх-давен володіли величезними просторами.

Тоді ж саме й князь Микола Рожинський «на підставі конституції сеймової» став паном «пустельних урочищ над річками Сквирою, Раставицею й Кам’яницею аж до меж Паволочі».

Року 1609-го пан Валентій Олександер Калиновський одержав у подарунок від короля «певну пустелю Гумань», що в дійсності займала щось чи не тридцять миль землі української.

З цього часу з надзвичайною швидкістю, з гарячковим нестримним поспіхом захоплювали польські магнати безмежно широкі, мало залюднені, казково прекрасні землі на кресах Дикого Поля.

Людові, що жив споконвіку на цих вільних землях, обіцяли пани цілковиту волю від всяких данин та обов’язків.

Усім, хто жив або приходив селитися на панських займанщинах, надавали магнати великих пільг, будували села, містечка й замки для оборони від татарського нападу.

Протягом дуже недовгого часу на пустельних просторах за Києвом, Брацлавом і Баром зароїлися численні оселі…

Ще зовсім недавно хвилювало тут море буйних степових трав, паслися табуни диких коней, гасали стрункі сарни й меткі сайгаки, брехали в яругах червоні лисиці, в гаях та чагарниках було повно всякого звіра й птаства, в річках і озерах аж кипіло од риби.

Але все більші й більші шматки Дикого Поля одвойовувала людина.

Щороку ширше й далі на південь чорніла під ралом жирна родюча земля, все далі й далі розливалися зелені хвилі буйного, високого жита.

Хоч небезпечно було в цих краях від хижих татар, хоч треба було тут орудувати однаково добре й ралом і гострим мечем, хоч не минало й року, щоб не гнали чамбули татарські в полон сотень і тисяч українського люду, — про те все більшими й більшими юрбами сходився люд в ці краї шукати щасливої долі…

Магнати раділи. Пожадливо підраховуючи майбутні прибутки, вони чекали, поки осяде люд, поки збагатіє від рільництва, бджільництва, скотарства, — поки казково родюча земля сторицею заплатить «нікчемним хлопам» за їхню брудну «хлопську» працю.

А через деякий час, коли у хлопів було вже що взяти, коли багато хто з бундючних магнатів нараховував уже в своїх маєтностях десятки тисяч простого люду, коли завертілися й загули кола тисяч млинів, перемелюючи тисячі тисяч пудів золотої пшениці, — почало панство вигадувати все нові й нові податки: і з диму, й з млинового кола, й десятину, й ставщину, й очкове, й рогате, й сухомельщину, й поволовщину й таке інше.

І застогнав під панським ярмом колись вільний люд, і вибухнули криваві повстання, й розлилися по всій країні люті хвилі пожеж, і піднялися до неба стовпи чорного диму — над містечками, над містами, над панськими замками…

Але не встояли проти регулярного польського війська розпорошені загони повстанців: вибито до ноги найсміливіших, замордовано на палях, на шибеницях, порубано й спалено ватажків козацьких, і приневолений був народ скоритися можновладним, панам.

Минали роки… Знов і знов спалахували народні повстання, але кінець кінцем переможцями ввесь час залишалися пани.

По всій Україні розташоване було військо Речі Посполитої польської. Пильно й ретельно стерегли магнати своє добро.