Олександр Соколовський - Богун

А стерегти таки справді було що: вже року 1620-го князі Острозькі, Заславські, Потоцькі, Конецьпольські,

Вишневецькі та інші володіли величезними, незліченними скарбами.

У самого тільки князя Януша Острозького було: «Міст і містечок вісімдесят, сіл дві тисячі сімсот шістдесят, червоних злотих шістсот тисяч, талярів твердих чотириста тисяч, монети різної двадцять дев’ять мільйонів, ламаного срібла тридцять, діжок, цугів та ридванів п’ятдесят, коней верхових сімсот, кобил маток чотириста, бидла й овець — без ліку…»

Не останній — коли не перший — магнат був і князь Ієремія Вишневецький, що року 1619-го одержав у спадщину всі добра батька свого Михайла, а трохи пізніше без жодної на те ухвали польського сейму зробився владарем «п’ятдесяти містечок на широких пустелях за Переяславом».

По ріках Сулі, Удаю, Сліпороду, Солониці й далі — ген аж до кордонів Московії — простяглася займанщина Вишневецьких.

Близько тридцяти п’яти тисяч господарств платили податок князеві. Чотириста двадцять три кола млинових мололи збіжжя на Вишневеччині, і з кожного кола одержував князь Ярема по два червоних злотих щорічно…

А скільки ж то було тут пасік, майданів до здобування селітри, поташевих буд, бобрових гонів… Скільки було смолярів, дігтярів, бортників, будників, чабанів, рибалок у цих землях!..

І всі вони повинні були платити данину князеві.

І Задніпрянщиною далеко ще не обмежувалися Яремині володіння: на правому боці Дніпра — у воєводствах

Волинському, Руському, Сандомирському — Вишневецьким належав широкий пас земель від берегів Дніпра аж до Кракова.

У розкішних замках Яреминих — у Білому Камені, у Вишневці, в Збаражі, в Лубнах — були тисячі слуг, сотні збіднілої, колись-то бундючної шляхти, що служила князеві, немов тому королеві.

Мав Ярема і власне військо — щось близько п’яти тисяч жовніра різної зброї: були тут і полк піхоти німецької, й полк панцирний, і власна армата.

Войовничий був князь Ярема. Ходив він і на татар, і на москалів, що прозвали його Палієм, а найбільше на козаків-повстанців…

Не завжди щастило йому в походах, але за впертість свою, за люту жорстокість мав він славу найкращого войовника в Польщі.

Отож коли року 1646-го помер старий гетьман великий коронний Станіслав Конецьпольський, — багато хто сподівався, що король Владислав Четвертий віддасть булаву гетьманську Яремі.

Сподівався цього й сам Ярема. І коли король завітав був до замка Яреминого в Білому Камені, недалеко Львова, — зустрінуто його з не чуваною досі пишнотою. Бито з гармат на честь короля та його дружини, Марії-Людвіги… Кілька днів одбувались бучні бенкети… А на прощання подарував королеві Ярема коня, якому й ціни не було, золоту збрую, саджену самоцвітами, булаву й шаблю в такій же коштовній оправі.

Від Гризельди — дружини Яреминої — одержала королева позолочену, оббиту малиновим оксамитом карету з шістьма чудовими кіньми.

Вшановано подарунками й слуг королевих, і посла французького де Брежі, що був при королі, й великого канцлера коронного — Осолинського…

Та недовго тішилися Ярема й Гризельда надією на булаву гетьманську: віддав її король Миколі Потоцькому, а на гетьмана польного призначив воєводу чернігівського Мартина Калиновського.

З того часу став князь Ярема найлютішим ворогом короля, великого канцлера, нових гетьманів та всіх їхніх прихильників.

Жив у себе в Лубенськім замку, начебто не звертаючи уваги на все, що діялось у Варшаві.

Але ні для кого не було таємницею, що можновладний, не від кого не залежний господар Задніпрянщини ні на хвилину не залишав надії на булаву гетьманську й тільки чекав слушного часу…

Чекати довелося недовго…

Лубенський замок князя Яреми стояв на високій горі над Сулою. Ще здалеку — за кілька миль — з того боку річки видно було високі чотирикутні вежі з круглими банями, з вузенькими вікнами й довгавими стрільницями.

Густий старовинний парк, оточений зчорнілим від часу муром, розкинувсь навколо.

Грізно дивилися з мурів жерла гармат, зловісно чорніли в стрільницях довгі рури важких гаківниць, розмірно, мов неживі походжали вартові жовніри з мушкетами в руках і гасловими трубами через плече.

Внизу, під самими мурами, темнів повний води широченний глибокий рів, над яким, починаючи од важких, оббитих залізом дубових воріт, висів на товстих ланцюгах звідний міст.

Над брамою, над в'їздом три башти з сірого дикого каменю стерегли міст од ворога.