Люсі Мод Монтгомері - Веселкова Долина

– Бідолашка, – промовила Енн, уявивши когось зі своїх любих діток ось так – голодним, змерзлим і самотнім. – Панно Корнеліє, якщо їй там велося погано, то не можна віддавати її назад у те місце. Колись і Я була сиротою в схожому становищі.

– Нам доведеться поговорити про це з адміністрацією гоуптаунського сиротинця, – сказала панна Корнелія. – Та в будь-якому разі їй не можна залишатись у пасторському домі. Хтозна, чого ці бідолашні діти можуть від неї навчитися! Наскільки я знаю, вона іноді лається. Та й тільки уявіть – вона пробула в домі вже два тижні, а пан Мередіт досі нічого не помітив! Як такий чоловік узагалі може заводити собі сім’ю? О, Енн, любонько, йому треба було йти в монахи!

Два дні потому надвечір панна Корнелія знову навідалася до Інглсайду.

– Це просто неймовірно! – вигукнула вона. – Пані Вайлі знайшли в її ж ліжку мертвою того ж ранку, коли втекла Мері. У неї вже багато років були проблеми з серцем, і лікар попереджав її, що це рано чи пізно може статися. Свого наймита вона відіслала геть, а більше нікого в домі не було. Наступного дня її знайшов хтось із сусідів. Вони, здається, помітили, що дитини немає, але подумали, що пані Вайлі відіслала її до своєї кузини з Шарлоттауна, як і збиралася. Кузина на похорон не приїхала, тож ніхто так і не дізнався, що Мері не в неї. Люди, з якими говорив Маршал, розповіли йому трохи про те, як та пані Вайлі поводилася з Мері, і від тих розповідей, як він заявляє, просто кров у жилах холоне. Ви ж знаєте, як Маршал лютує щоразу, коли чує, що з якоюсь дитиною погано поводяться. Кажуть, вона її немилосердно шмагала за кожну дрібну провину. Вони думали про те, щоб написати листа адміністрації сиротинця, але, як-то кажуть, «моя хата скраю – нічого не знаю», тож ніхто так нічого й не вдіяв.

– Шкода, що ця Вайлі померла, – люто вигукнула Сьюзан. – Я б з радістю пішла на той бік затоки й сказала їй усе, що я думаю! Морити дитину голодом і бити, пані Блайт, люба! Ви знаєте, я можу хіба заслуженого ляпанця дати, та не більше. І що ж тепер буде з цією бідолашною дитиною, пані Еліот?

– Гадаю, її слід відіслати назад до Гоуптауна, – сказала панна Корнелія. – Здається, у нашій околиці вже всі, хто хотів узяти собі наймичку з сиротинця, вже зробили це. Завтра я піду до пана Мередіта й розповім йому, що я думаю про всю цю історію.

– Ну звісно, вона таки піде, – мовила Сьюзан, коли панна Корнелія вже пішла. – Вона як візьме щось собі до голови, то ні перед чим не зупиниться – навіть церковний шпиль гонтом обшиє! Та мені все невтямки, як хто-небудь – навіть Корнелія Брайант – може так говорити з пастором! Він ж-бо не звичайний собі чоловік!

Коли панна Корнелія пішла, Нан Блайт зіскочила з гамака, на якому допіру лежала й вчила уроки, і побігла до Веселкової Долини. Решта дітей уже були там. Джем і Джеррі метали кільця, за які їм правили старі підкови, позичені в гленського коваля. Карл тим часом спостерігав за мурахами, що бігали по залитому сонцем пагорбку.

Волтер лежав долілиць поміж кущів папороті й читав уголос Мері, Ді, Фейт та Уні дивовижну книжку міфів, у якій було зібрано захопливі розповіді про Пресвітера Іоанна [9] Пресвітер Іоанн – легендарний правитель християнського королівства, яке розташовувалося на території сучасної Ефіопії ( прим. пер .). й Вічного Жида [10] Вічний Жид – персонаж християнської легенди, котрий зневажив Ісуса Христа на його дорозі на Голгофу, за що був проклятий на вічне блукання світом аж до Другого пришестя ( прим. пер. ). , про чарівні лози [11] Чарівна лоза – гілка ліщини, яка в давні часи допомагала знаходити підземні води, поклади руд і скарби ( прим. пер. ). та хвостатих людей, про Шаміра [12] Шамір – хробак, здатен розрізати камені, метали й алмази. Його використовували при будівництві Храму Соломона ( прим. пер. ). – хробака, що розколов скелі й відкрив шлях до золотих скарбів, про Острови Блаженних [13] Острови Блаженних – міфічні острови, священна заморська країна, розташована посеред океану, десь на краю світу або навіть в іншому світі; один із символів раю в міфології ( прим. пер. ). і дів-лебідок [14] Діви-лебідки – у німецькій міфології валькірії, які мали здатність перетворюватися на лебедів ( прим. пер. ). . Для Волтера великим шоком стало те, що оповіді про Вільгельма Телля та Ґелерта [15] Ґелерт – пес, який належав валлійському принцу Ллівеліну. За легендою, Ллівелін пішов на полювання й залишив пса зі своїм маленьким сином, а повернувшись, знайшов удома перевернуту колиску та сплячого Ґелерта зі слідами крові на пащі. Вирішивши, що пес загриз його сина, Ллівелін зарізав його мечем і лиш потім виявив, що син живий, а вірний пес, рятуючи маля, насправді загриз вовка ( прим. пер .). також виявилися міфами, а от від історії про єпископа Гатто [16] Єпископ Гатто – жорстокий правитель, який, пообіцявши нагодувати голодних людей, зібрав їх усіх у сараї й підпалив. Коли Гатто повернувся до замку, на нього напала зграя пацюків, які й з’їли його живцем ( прим. пер .). йому точно всю ніч снитимуться кошмари. Та найбільше йому сподобались легенди про Щуролова [17] Гамельнський щуролов – музикант, якому магістрат відмовився виплатити винагороду за порятунок міста від пацюків і який потім, скориставшись чарами, вивів із міста усіх дітей, завів їх на кручу й потопив у річці ( прим. пер .). та Святий Ґрааль [18] Святий Ґрааль – гіпотетична християнська святиня, за легендою наділена надзвичайними силами. Вважається, що ґрааль – це або камінь, або дорогоцінна реліквія з золота, або ж чаша (кубок) ( прим. пер .).