Люсі Мод Монтгомері - Веселкова Долина

Меру пустилась у божевільний танок довкола збентеженої й розгубленої Рілли, підібравши свою подерту спідницю й вигукуючи: «Глянь на мене, глянь на мене!, поки бідолашній Ріллі не запаморочилося в голові. А коли дівчинка спробувала прослизнути до воріт, Мері знову на неї накинулася.

– Віддай мені цей кошик! – звеліла вона, ошаліло вишкірившись.

Мері була неперевершеною у своєму вмінні корчити гримаси. Вона могла легко надати своєму обличчю найбільш гротескних і неземних виразів, від чого її чудернацькі блискучі білі очі світилися ще дивнішим сяйвом.

– Не дам, – злякано, але непохитно видихнула Рілла. – Пушти мене, Мері Венш!

Мері на якісь мить її відпустила й роззирнулася довкола. Аж ось на очі їй втрапила невеличка «сушарка», на якій одразу ж біля воріт сушилося шість велетенських рибин. Їх панові Мередіту подарував один із його парафіян, мабуть, замість пожертви на платню для пастора, на яку підписався, але так і не зробив. Пан Мередіт йому подякував, а тоді зовсім забув про ту рибу яка б незабаром уже зіпсувалася, якби невтомна Мері не підготувала її для сушіння й не спорудила самотужки тієї «сушарки».

У Мері з’явилася диявольська ідея. Вона помчала до «сушарки» й вхопила найбільшу рибину – велику, пласку, завбільшки ледь не таку ж, як вона сама, – а тоді з галасом кинулася на перелякану Ріллу, вимахуючи своєю чудернацькою зброєю. Ріллину хоробрість умить наче вітром здуло. Її от-от мали відлупцювати засушеною тріскою – о, то було щось таке нечуване, що Рілла просто не могла таке це стерпіти. Вона з вереском кинула кошик і побігла навтьоки. А ті прекрасні ягоди, які Сьюзан так дбайливо збирала для пастора, посипалися рожевим потоком по курній дорозі прямо під ноги втікачці й гонительці. Та Мері більше не цікавив ані кошик, ані його вміст. Вона лише тішилася з того, що до смерті налякала Ріллу Блайт. Вона ще навчить цю малу задаваку так не пишатися своїми чудовими сукенками!

Рілла промчала пагорбом униз і полетіла уздовж вулиці. Від страху в неї наче крила з’явилися, тож їй вдавалося триматися на кілька кроків попереду Мері, котрій, хоч і заважав трохи власний сміх, все ж вистачало духу час від часу так жахливо зойкати, що аж кров холола в жилах, і розмахувати в повітрі засушеною тріскою. Так вони й пробігли головною вулицею Глена, поки всі бігли до вікон і воріт, щоб подивитися на це видовисько. Мері відчувала, що справила неабияке враження, і тішилася з того. Рілла, захекана й осліпла від жаху, зрозуміла, що довше бігти не зможе. Ще трохи – і те жахливе дівчисько накинеться на неї зі своєю тріскою. Тієї ж миті бідолаха спіткнулась і впала прямісінько в калюжу в кінці вулиці – ледь не під ноги панни Корнелії, яка саме вийшла з крамниці Картера Флеґґа.

Панні Корнелії достатньо було одного погляду, щоб усе зрозуміти. Так само й Мері, котра спинила на якусь мить свій шалений біг, а тоді, перш ніж панна Корнелія встигла мовити бодай слово, розвернулась і чимдуж побігла геть так само швидко, як і мчала донизу. Панна Корнелія зловісно стиснула вуста, хоча й розуміла, що безглуздо буде переслідувати те дівчисько. Натомість вона взяла бідолашну, заплакану, розтріпану Ріллу й повела її додому. Рілла почувалася так, ніби її серце було розбите. Її сукенка, туфельки й капелюшок були зіпсовані, а її шестирічна гордість одержала страшний удар.

Сьюзан, аж побіліла від обурення, вислухала розповідь панни Корнелії про витівку Мері Венс.

– Ох, це дівчисько… яке зухвале дівчисько! – бурмотіла вона, вмиваючи й утішаючи Ріллу.

– Усе це зайшло вже надто далеко, Енн, любонько, – рішуче сказала панна Корнелія. – Треба щось вдіяти. ХТО взагалі така ця дитина, що живе тепер у пасторському домі й звідки вона взялася?

– Наскільки я зрозуміла, це маленька дівчинка, що мешкає по той бік затоки, і приїхала в гості до родини пастора, – відповіла Енн, котра розгледіла й комічний бік у тій історії з рибиною й потай подумала, що Рілла поводилася досить пихато, тож урок такий цілком заслужила.

– Я знаю всі сім’ї, що мешкають по той бік затоки й ходять до нашої церкви, і це чортеня не належить до жодної з них, – відказала на те панна Корнелія. – Вона ходить практично в самому лахмітті, а коли йде до церкви, то надягає старе вбрання Фейт Мередіт. Тут щось нечисто, і я дізнаюся, у чому справа, оскільки до того, здається, більше нікому немає діла. Гадаю, це саме вона намовила їх на ту витівку в кущах біля будинку Воррена Міда. Ви ж чули про те, як вони ледь не до смерті налякали його матір?