Люсі Мод Монтгомері - Веселкова Долина

– Не чула. Гілберта викликали до неї, але я не знаю, у чому там була справа.

– Ну, знаєте, у неї слабке серце. І ось одного дня минулого тижня вона сиділа собі сама на веранді, як раптом почула жахливі крики, що долинали з кущів. Крики ті були направду страшні, Енн, любонько, – «Вбивають!» і «Допоможіть!». От її серце й не витримало. Воррен теж почув ті крики зі стодоли, тож побіг навпростець до тих кущів, щоб подивитись, у чому справа, а знайшов там пасторських дітей, котрі сиділи собі на поваленому дереві й надривно викрикували «Вбивають!» Вони сказали йому, що то було лише задля розваги й що вони не думали, що їх хтось почує, – вони просто розігрували індіанську засідку. Воррен пішов назад до будинку й виявив там свою бідолашну матір, яка лежала непритомна на веранді.

Сьюзан, котра саме повернулася, зневажливо фиркнула.

– Гадаю, пані Еліот, вона була зовсім не непритомна, це вже напевне. Я вже сорок років слухаю про те, яке в Амелії Воррен слабке серце. Воно в неї заслабло, ще коли їй було двадцять. Та насправді вона просто любить здіймати метушню й викликати лікаря, тож їй будь-який привід згодиться.

– Здається, Гілберт тоді вирішив, що той серцевий напад не був дуже серйозним, – сказала Енн.

– Можливо, – мовила панна Корнелія. – Та цей випадок спровокував стільки чуток, а Міди ще й методисти, і це ще гірше. Що буде з цими дітьми? Іноді я спати ночами не можу – все думаю про них, Енн, любонько. Я хвилююся навіть, чи мають вони вдосталь їжі, адже їхній тато так поринув у власні думки, що часто й сам не пам’ятає, що в нього є шлунок, а та лінива стара леді й не готує нічого зовсім, як їй належиться. Діти просто казяться, а тепер, коли навчальний рік закінчився, вони будуть вести себе ще гірше, ніж раніше.

– Вони й справді весело проводять час, – сказала Енн, зі сміхом згадуючи окремі події з Веселкової Долини, чутки про які долинали до її вух. – А ще вони всі дуже хоробрі, щирі, віддані й чесні.

– Це правда, Енн, любонько. А коли ще згадати, скільки прикрощів було в нашій парафії від тих двох язикатих і брехливих доньок колишнього пастора, то на всі витівки юних Мередітів можна з легкістю заплющити очі.

– Зрештою, пані Блайт, люба, вони дуже добрі діти, – мовила Сьюзан. – Їм, звісно, грішків не бракує, але, мушу визнати, це краще, аніж якби вони були аж надто чемні й аж приторні від того. Я лиш гадаю, що не годиться їм бавитися на цвинтарі, і при цій думці я й залишуся.

– Але вони насправді бавляться там дуже тихо, – намагалася знайти виправдання дітям Енн. – На цвинтарі вони не бігають і не кричать так, як деінде. А з Веселкової Долини деколи долинають такі крики! Хоча, гадаю, немалий внесок у це роблять і мої розбишаки. Учора ввечері вони там розігрували бій, і тому, як каже Джем, їм довелося голосно кричати, імітуючи звуки битви, бо артилерії в них не було. Джем зараз саме в тому віці, коли всі хлопці хочуть стати воїнами.

– Ну, дякувати Богу, воїном він не стане, – сказала панна Корнелія. – Мені ніколи не подобалося те, що наших хлопців відряджали на ту різню до Південної Африки. Але вона закінчилася, і малоймовірно, щоб коли-небудь трапилося щось схоже. Здається, світ стає якимсь розсудливішим. А щодо Мередітів, то я вже багато разів казала й скажу ще раз, що все було б добре, якби в пана Мередіта була дружина.

– Я чула, що минулого тижня від двічі навідувався до Кірків, – сказала Сьюзан.

– Що ж, – замислено мовила панна Корнелія, – як правило, я не схвалюю, коли пастор одружується з кимось зі своєї парафії. Це його псує. Але в цьому випадку нічого поганого не станеться, бо всі люблять Елізабет Кірк, а ніхто більше не виявляє бажання стати мачухою тих дітисьок. Навіть дівчата Гіллів на нього й не дивляться через це. Ніхто й не бачив, щоб котрась із них підбивала клинці до пана Мередіта. Елізабет була б для нього доброю дружиною. Але біда в тому, що на вигляд вона надто груба й неотесана, Енн, любонько, а пан Мередіт, хай який він завжди замислений, та жіночу красу цінує, як і всякий чоловік. Коли йдеться про це, він не ТАКИЙ уже й не від світу цього, повірте МЕНІ.

– Елізабет Кірк – хороша жінка, та подейкують, що всі, кому доводилося ночувати в кімнаті для гостей у домі її матері, замерзали ледь не до смерті, пані Блайт, люба, – похмуро мовила Сьюзан. – Якби я гадала, що маю право висловити думку щодо такої серйозної справи, як одруження панотця, то сказала б, що кращої дружиною для пана Мередіта була б кузина Елізабет, Сара, що мешкає по той бік затоки.