Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

– Армія Британії підкорить Німеччину, – закричав Норман. – Хай тільки дійде до кордонів, Цісар ще дізнається, що справжня війна – це не красуватися настовбурченими вусами на парадах у Берліні.

– У Британії немає армії, – співчутливо промовила пані Норман. – Не витріщайся на мене так люто, Норман. Такі витріщання зі стебел тимофіївки солдатів не зроблять. Сотні тисяч чоловіків – та це крапля в морі мільйонів Німеччини.

– А я вважаю, що ту краплю буде важко проковтнути, – хоробро наполягав Норман. – Німеччина вдавиться. І не кажіть мені, що один британець – не рівня десятьом чужинцям. Та я двома руками дюжину за спину перекинув би.

– Мені сказали, – відгукнулася Сьюзан, – що старий пан Прайор не вірить у цю війну. Кажуть, ніби він вважає, що Англія вступила у війну суто через заздрість Німеччині, та й взагалі що тій державі абсолютно байдуже, що сталося в Бельгії.

– Про мене, він меле якісь дурниці, – мовив Норман. – Я від нього такого не чув. А якщо й почую, то Вусань-з-місяця зрозуміти не встигне, що з ним буде. Моя дорога родичка Кітті Алек добивається того ж ефекту, я так розумію. Але не в моїй присутності… люди якось не наважуються починати такі розмови, коли я поруч. Господь з ними, є в них якесь передчуття, якщо так можна сказати, що нічого хорошого з таких розмов би не вийшло.

– Боюся, та війна дана нам, як покарання за наші гріхи, – мовила кузина Софія, забираючи бліді руки з колін й урочисто схрещуючи їх на животі. – Цей світ дуже жорстокий… лютішають часи [17] «Цей світ дуже жорстокий… Лютішають часи» – уривок з гімну Джона Масона Неаля (англ. «The world is very evil») – прим. пер. .

– У пастора тут з’явилася схожа ідея, – хихикнув Норман. – Еге ж, пан отче? Ось чому Ви сьогодні ввечері проповідували «без пролиття крови немає відпущення» [18] Цитата з Біблії у перекладі І. Огієнка ( прим. пер .). . Я не погоджуюся з Вами… я навіть хотів стати на лаву й закричати, що у Вашій промові немає жодного сенсу, але Еллен, ось вона тутечки, мене стримала. Після одруження огризання до священників уже не приносить радості.

– Без пролиття крові немає нічого, – м’яко замріяно додав пан Мередіт, якому якимось дивом вдавалося переконувати своїх співрозмовників. – Мені так здається, усе потрібно здобувати ціною самопожертви. Люди позначили кожен крок свого болісного розвитку кров’ю. Знову настав час для рік крові. Ні, пані Кроуфорд, не думаю, що війна – це кара за гріхи. Думаю, людство повинне платити за певне благословення… прогрес, вартий, щоб за нього платити… ми цього вже не побачимо, але діти наших дітей успадкують цю плату.

– Якщо Джеррі вб’ють, Ви й далі так вважатимете? – вимогливо спитав Норман, який говорив так все своє життя й ніколи не міг зрозуміти, чому б і ні. – Ну, не копай мене по нозі, Еллен. Я хочу зрозуміти, чи справді отець вірить у те, що каже, чи це просто красне слівце священника.

Обличчя пана Мередіта перекосилося. Він провів жахливу годину на самоті в кабінеті, коли ввечері Джем та Джеррі вирушили до міста. Але він тихо відповів.

– Що б я не відчував, я не можу зрадити своїм поглядам… я вірю, що країна, чиї сини готові пожертвувати власним життям задля захисту Батьківщини, завдяки їхній самопожертві відкриє нову перспективу.

– Ви в це вірите, отче. Я завжди кажу, що люди вірять у те, що кажуть. У мене цей дар від народження. Ось чому я – справжній кошмар для священників. Але я ще ніколи не чув, аби Ви говорили те, у що не вірили. Але колись це таки станеться… ось чому я ще ходжу до церкви. А яке б то було для мене полегшення… яка зброя в протистоянні з Еллен, яка намагається мене виховати. Ну, пора мені вже йти на зустріч з Аб. Кроуфордом. Хай береже вас Господь.

– Старий язичник! – промимрила Сьюзан, коли Норман пішов. Їй було байдуже, почує це Еллен Дуґлас чи ні. Сьюзан не могла зрозуміти, чому з неба після такого осквернення священника на Нормана Дуґласа не впаде вогняна куля. Але як би дивно це не було, пану Мередіту, схоже, подобався його свояк.

Ріллі хотілося, аби вони не говорили про війну. Вона вже тиждень не чула нічого іншого й справді втомилася від цієї теми. Тепер вона позбулася того нестерпного страху, що Волтер захоче піти на війну. Але вона вважала… тяжко зітхаючи… що війна триватиме три або чотири місяці.

Велику вітальню Інглсайду запорошило шматками білої бавовни. Від штабу Червоного Хреста надійшло повідомлення, що будуть потрібні простирадла та бинти. Нан, Ді та Рілла тяжко працювали. А пані Блайт та Сьюзан нагорі в кімнаті хлопчиків мали особливе завдання. З сухими, сповненими болю очима, вони пакували Джемові речі. Він мав відбути у Валкартьє наступного ранку. Вони чекали на цю звістку, але коли вона прийшла, легше не стало.