Люсі Мод Монтгомері - Рілла з Інглсайду

саме це вона мала на увазі. Якби вона була хлопцем, вона б, звісно, пішла також! У неї не було жодних сумнівів.

Вона думала, чи це погано почуватися щасливою, тому що Волтер оклигає від лихоманки не так швидко, як вони сподівалися.

«Я б не витримала, якби Волтер пішов, – писала вона. – Я дуже люблю Джема, але Волтер означає для мене більше, ніж будь-хто на цьому світі, я б померла, якби він пішов. Схоже, він дуже змінився за останні кілька днів. Він зрідка розмовляв зі мною. Думаю, він також хотів піти й почувався жахливо, бо просто не міг. Він взагалі не ходив ані з Джемом, ні з Джеррі. Ніколи не забуду обличчя Сьюзан, коли Джем повернувся додому у формі. Здавалося, що вона от-от заплаче, але вона тільки сказала: «У тебе вигляд, наче в справжнього чоловіка в такій формі». Джем засміявся. Він не образився на те, що Сьюзан вважала його ще дитиною. Усі навколо зайняті, окрім мене. Якби ж я могла зробити хоча б щось, але нічого не спадає на думку. Мама, Нан і Ді постійно зайняті, а я просто самотньо броджу навколо, наче привид. Але страшенно боляче від усмішок мами й Нан, вони наче наклеїли їх на обличчя. Тепер мамині очі не усміхалися. Мені здається, що я не повинна сміятися… У такому випадку погано відчувати бажання сміятися. А мені важко стриматися й не сміятися, навіть якщо Джем і стане солдатом. Але навіть коли я сміюся, насолоди від цього, як раніше, немає. Так боляче від усього цього… особливо, коли я прокидаюся вночі. А тоді плачу, бо боюся, що Кітченер із Хартума правий, що війна триватиме роками, а Джем може… але ні, я цього не писатиму. Інакше мені здаватиметься, що це станеться насправді.

Одного дня Нан сказала: «Тепер нічого не буде так, як раніше для нас усіх». Я не погодилася. Чому все не стане на свої місця, коли війна закінчиться, коли Джем і Джеррі повернуться? Ми знову будемо щасливі, радісні, а ті дні здаватимуться лише поганим сном.

Тепер кореспонденція стала найочікуванішою подією дня. Тато просто хапає газету… ніколи раніше не бачила, щоб тато так хапав газету… а усі ми збираємося навколо й читаємо заголовки з-за його плеча. Сьюзан клялася, що не вірить і ніколи не повірить у жодне слово, написане в цих газетках, але завжди підходить до дверей кухні, слухає, а тоді повертається назад, хитаючи головою. Вона весь час страшенно обурюється, але готує улюблені Джемові страви. Вона навіть не здійняла метушні, коли побачила, як Понеділок вчора вночі заснув на ліжку в гостьовій кімнаті, вмостившись на постелі з яблучними листками пані Рейчел Лінд. «Тільки Всевишній і знає, де невдовзі спатиме твій господар, бідолашне німе створіння», – сказала вона, доволі м’яко випроводжаючи його за двері. Але вона ніколи не поступається Доку й каже, що в ту мить, коли кіт побачив Джема у військовій формі, перетворився на пана Гайда, а це, думає вона, цілковите підтвердження його справжньої натури. Сьюзан потішна, проте вже старенька. Ширлі каже, що вона – наполовину ангел, а наполовину хороший кулінар. Проте Ширлі – єдиний серед нас, кого Сьюзан ніколи не сварить.

Фейт Мередіт – чудова. Думаю, вони з Джемом зараз справді заручені. У її очах з’явилося якийсь яскравий блиск, але усмішки завжди скупі й надто ввічливі, як у мами. Цікаво, чи була б я такою сміливою, як вона, якби мій коханий збирався йти на війну. Погано, якщо це ще й твій брат. Пані Мередіт розказувала, що Брюс Мередіт проплакав всю ніч, коли почув, що Джем і Джеррі йдуть. А ще хотів знати, чи «І & К», про якого говорив його тато, то був Істинний Король [14] І & K – абревіатура, яка з німецької (K & K kaiserlich und königlich) розшифровується «імператорський та королівський» та використовувалася при згадках державних установ Австро-Угорщини до 1918 року, коли Австро- Угорська імперія розпалася ( прим. пер .) . Найдорожче дитинча. Я просто люблю його… хоча й не надто звертаю увагу на дітей. Не дуже люблю дітей… хоча, коли я так кажу, люди витріщаються на мене, ніби я сказала щось приголомшливе. Ну, але так воно і є, я просто чесна. Я дивитимуся на гарне чисте дитинча в чиїхось руках, але я нізащо його не торкнуся, не відчуватиму жодної іскри зацікавлення. Гертруда Олівер каже, що відчуває те саме. (А вона найчесніша з усіх, кого я знаю. Вона ніколи нічого не вдає). Каже, що їй подобаються діти, які вже виросли й вміють говорити, а доти їй з ними нудно… все ж непогано. Мама, Нан і Ді обожнюють немовлят, вони думають, що я поводжуся якось неприродно. А я не вважаю, ніби я якась не така.