Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Щоб уточнити приціл, ми зробили короткий перепочинок. П'ять хвилин сумлінно долали вправу з підручника. А тоді знову під грюкіт покотилося по партах:

— Геть війну!

— Геть війну!

— Геть війну!

На наших обличчях не було й тіні посмішок. Що ж тепер діятиме вчителька? Коли нічого, то повторимо маніфестацію ще раз. На диво весела розвага для одноманітних уроків!

Ми добре усвідомлювали, в якому складному становищі опинилася нова вчителька. Наскільки було б для неї простіше, коли б ми горлали: «Геть англійську мову! Геть вивчення іноземних мов!» Тоді досить було б лише покликати завуча, і той би показав нам, де раки зимують! А так була зовсім інша справа. Хіба могла Ірина Койксаар піти поскаржитися, що вона не може проводити урок, оскільки учні виступають за мир? А за що ж нам іще виступати?

Раптом запала тиша. Ми підняли очі. Вчителька стояла у ніші вікна майже спиною до нас. Її ліва рука кволо звисала вздовж тіла.

— Зиму сорок першого року я пережила в Ленінграді,— мовила вона напрочуд тихим низьким голосом і повільно обернулася.— Мені було тоді... п'ять років. Після бомбардувань діти ходили прибирати на вулицях биту цеглу. Це було необхідно для оборони міста. Я пам'ятаю, як вони співали: тихо, не розтуляючи вуст, ніби маленькі дорослі.

Дома вже не лишилося нікого, і сестра взяла мене з собою. Я сиділа на санчатах, обкутана трьома хустками. Мені теж хотілося збирати каміння, але не вистачало сил. Навіть найменшого уламка не могла підняти.

Тоді мені сказали: хто дуже маленький, той може допомагати лише словами. Щоб я, коли вони підніматимуть важке, казала: «Смерть німецьким окупантам!»

Так я й говорила крізь свої хустки й на додачу стукала ніжками по санках: «Смерть німецьким окупантам! Смерть німецьким окупантам!» Це було тоді те саме, що зараз «Геть війну!»... Так, те саме. Хто дуже маленький... зовсім слабкий і маленький... вони можуть... лише словами.

Вона одвернулася від нас і дивилася у вікно. Дивилася довше, ніж доти, і ми, прибиті тяжким соромом, були вдячні їй за це. Вона давала нам час оговтатися. Ми давно вже виросли з коротких штанців, стоїмо на порозі комсомольського віку, але, бач, іноді бешкетуємо, як діти. Ми думали про те, що за спиною в старших наше покоління не зазнало нічого такого, і це наше щастя, а може, трохи й біда.

Лора Єремєєва шморгала носом. Еймар кусав губи. Туртс на задній парті зіщулився, аж не впізнати. Під стелею голосно дзижчала муха.

Ірина Койксаар, наша нова вчителька, дивилася у вікно.

Коли дзвінок сповістив про кінець уроку, і за вчителькою зачинилися двері, Еймар широко покрокував до дошки. Узяв крейду:

— Тут дехто не записав у щоденник... До наступного уроку — письмово: вправа п'ята... і шоста.

Ми добре знали Еймара, і всім було відомо, що означають металеві нотки в його голосі. Від сьогодні у нас англійська мова — під особливим контролем. Контроль своїх друзяк — куди там до нього найбільшій вимогливості вчителів!

Туртс, Таммекянд і Юхан Салу гуртом опановують вчення академіка Павлова. Вивчають грунтовно, як радив класний керівник Кясперс. Власне кажучи, дослідником є Яан Туртс, а Юхан Салу і Паул Таммекянд ходять до нього помічниками.

Невситима жага до знань прокинулася в Туртсові тоді, коли на уроках зоології пішла мова про умовні рефлекси. Туртс захотів переконатися, чи правду ото в підручниках пишуть. Чи справді, коли під час їди над кролями калатати дзвоником, то незабаром вони тільки зачувши дзвінок, уже пороззявляють роти. Або, коли під час годування риб в акваріумі завжди стукати чимось по склу, то потім риби збиратимуться на той сигнал?

Уже другий день після уроків Юхан Салу і Паул Таммекянд заходять додому до Туртса. Ні риб, ні кролів Туртси не тримають, тому хлопці вирішили перевіряти усе про рефлекси за допомогою півня. У Туртсів є ручний і дуже розумний півень Герман — куди там рибам або кролям!

Півень Герман має одну особливу рису: якщо потиснути йому палець на правій нозі, то він кукурікне. Яан Туртс виявив це зовсім випадково. Така особливість іще не означає, звичайно, ніякого рефлексу. Це розуміє і Туртс, і, ясна річ, Таммекянд з Юханом Салу. Але це дає великі можливості для виховання справжнього умовного рефлексу.

Умовний рефлекс виробляється так. Туртс виносить із дому шапку і картуз — для помічників. Юхан Салу і Таммекянд відходять подалі від будинку, аж за ворота. Туртс садовить півня на паркан, а сам сідає під парканом навпочіпки.