Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Еймар має звичку висловлюватися іноді дуже пишно.

А коли ми почали перелік тих надбань, то виявилося, що за три навчальних роки у нас із Таммекяндом не відклалося в пам'яті нічого, крім двох коротеньких — по одному куплету — віршиків. А Туртс і цим похвалитися не зміг. Лише Еймар був у кращому становищі, бо минулої зими він виступав на шкільному вечорі іноземної мови з оповіданням про те, як недобрий кабальєро Біллі з Гондураса поїхав на Кубу і залишив там свої вуса. Туртс певний час теж вчив історію про Біллі, та потім з'ясувалося, що завдяки своєму зростові він добре зійде за англійця і з віршиком:

Еймар іще багато разів підкреслював, що ми спробуємо вдавати з себе іноземців виключно заради наукового інтересу, без найменшої корисливої мети. Та Туртс одразу, щойно зійшов з поїзда, почав розтринькувати гроші на ескімо, розраховуючи, що потім він зможе отримати щось необхідне на дурничку, коли вдаватиме із себе іноземця. Оскільки ж поганий приклад заразливий, то через два дні ми прийшли до воріт парку імені Горького без копійки в кишені.

Цей парк імені Горького — незвичайний парк: у ньому є сад атракціонів!

А сад атракціонів — це такий сад, де один побіля одного стоять різні гойдалки, каруселі та інші пристосування, яким і назву підібрати важко. Там кожен відвідувач може випробувати себе на вміння стояти догори ногами, може зробити мертву петлю на величезному колесі, що котиться по рейці. Він може з'ясувати, чи не буде йому зле після катання на обертовій тарілці. І ще десяток інших штукенцій може він там утнути, у тому числі й полетіти сторч головою в якесь із тих пристосувань.

Словом, у саду атракціонів є все необхідне, аби дізнатися: вийде з тебе космонавт чи ні.

Оце останнє й вирішило все. Ми пішли звідти, а через чверть години до південних воріт парку підійшла, жваво перемовляючись, англійська молодіжна делегація. Попереду, притримуючи під горлом комір світлого плаща, крокував високий юнак. Він тримався дуже рівно і казав до свого супутника, що був значно нижчий зростом і так само тримав комір свого пальта:

«Spades for digging, pens for writing. Ears for hearing, tuth for biting».

«О! Yes! [12] Так. (Англ.) Biting, diting!»— відповів через ніс низенький супутник довготелесого англійця й додав англійською ж мовою фразу, що означала: «Нік із Нігерії оженився на нареченій» [13] Фраза із вправ на вимову. . Потім він — уже естонською — кинув через плече двом, які йшли слідом: «Тепер ваша черга говорити!»

Але ті двоє не встигли мовити й слова, як тітонька, що стояла коло воріт із пачкою квитків, розчулено заговорила чистісінькою естонською мовою:

«Боже мій! Точно, як ми колись. Одне в одне! Ми з Лідочкою теж, бувало, домовлялися: «Сьогодні для практики розмовляємо тільки іноземною мовою!»

І, зворушена несподіваною зустріччю, вона почала ділитися іншими спогадами своєї юності.

Туртс намагався довести їй, що справа тут зовсім інша, що цей випадок незвичайний і ні на що більше не схожий. І все ж ця спроба удавати з себе іноземців була не лише першою, а й останньою. Довелося кожному з нас позичити по три карбованці у вчителя Кясперса і два останні дні у Москві прожити скромними хлопчиками.

А оскільки усяка халепа збагачує життєвий досвід, то ми дещо намотали на вус і з цієї пригоди. І, як часто трапляється, виявили можливість мати з того дечого певний зиск.

Цим зиском і став переляк номер три.

У коридорі пролунали швидкі кроки, і ми приготувалися дивитися виставу. Ось-ось Вольперт постукає у двері, увійде, привітається і скаже: «Пробачте, що я спізнився. Мене затримав такий-то вчитель, він сказав мені зробити те і те».

Що відповість вчителька англійської? Дуже добре, мовляв, сідайте?..

Та нізащо в світі! Це ми знаємо достеменно. Це вже закон! Кожен вчитель англійської, як водиться, сховавши посмішку, зажадає, щоб учень перепросив англійською мовою.

На цю не вельми суттєву, однак неухильну закономірність і спирався переляк номер три. Замість очікуваного вчителем такого звичного сторопіння, нишпоріння поглядом по класу в пошуках допомоги, замість несмілого «please, excuse mе» [14] Будь ласка, пробачте мені. (Англ.) , звуки якого падають з вуст, наче осіннє листя, наш Вольберт схиляє голову на бік і починає торохтіти, мов кулемет. Він вистрелює слова з такою швидкістю, що це зробило б честь і спортивному коментаторові Лондонського радіо.