Цей задум видається юному художникові справжнім відкриттям. В своїй уяві він уже розкидав літери по ватману. І зовсім не так рівно, під лінієчку, як до того звикли в конторі. Літери «К» та «А» задерикувато вихиляються в різні боки. Але це зовсім не справляє враження, ніби вони написані недбало. Навпаки, здається, що афіша сама радіє тій новині, яку вона оголошує.
«Отак і зроблю,— подумки каже собі Юхан.— Саме так, а не інакше».
Висолопивши краєчок язика, він вичавив з тюбика трохи червоної гуаші. Якось голова назвав його «без п'яти хвилин художником». Безперечно, таке визнання Юхан заслужив. Окрім здібностей до малювання, він має неабиякий хист без усяких вимірів визначати потрібний розмір літер. У нього не буває так, що слово не вміщається. Він лише поведе над папером рукою, і пензлик опускається на папір саме там, де слід. Контури восьми літер Юхан обвів за лічені хвилини. Ось вони вже й пофарбовані. Тепер черга за рештою тексту, але Юханові не терпиться одразу намалювати у вільному кутку жовто-брунатний кленовий листок — із нечіткими обрисами, наче в тумані, щоб зображення радше вгадувалося, ніж упізнавалося. «Отак! — повторив Юхан, малюючи його.— Саме так, а не інакше».
Цього разу його слова почув бухгалтер Радамес і зацікавлено кахикнув.
Юхан Салу не раз замислювався над тим, звідки у малорослого пузатого бухгалтера таке незвичайне ім'я. І придумав: напевно, з опери. В молоді літа, вирішив Юхан, Радамес співав на сцені театру. Але його спіткало лихо (це нерідко трапляється зі співаками): втратив голос. Тоді він втік з театру і почав нове, бухгалтерське життя. А щоб його не знайшли, назвався новим ім'ям. Напевно, колись йому найкраще вдавалася роль молодого єгипетського полководця Радамеса з опери «Аїда». Тому він і взяв собі це ім'я.
Насправді бухгалтер Радамес не має не тільки голосу, а й музичного слуху. Юханові це добре відомо, але все ж він не може відмовитися від своєї версії про походження бухгалтерового імені. Коли вже фантазія Юхана протоптала якусь стежку, то він з неї не сходить.
Кахикання Радамеса справді було ознакою його зацікавленості. Похитуючись на коротких ногах, він підходить і зупиняється за спиною у хлопця. Ненадовго. Коли поруч немає кращих знавців, висновки у Радамеса народжуються швидко й безболісно.
— Пхе! — мовить бухгалтер. — Теж мені робота! Заголовок стоїть сторч, літери криві... Це тебе в школі так навчили?
Юний художник, звиклий уже до похвали, аж зіщулився.
— А оце що таке? — буркоче Радамес, тицьнувши пальцем у куток афіші.
В кутну бовваніє, ніби через спітнілу шибку, кленовий листок, сповнений осіннього настрою.
— Пхе! — мовить Радамес.— Хіба видно, що це листок?
Він підсмикує штани і робить висновок, що цей аркуш ватману доведеться списати як зіпсований матеріал. Коли державні друкарні випускають плакати з прямими рівними літерами, то чотирнадцятилітньому малярчукові й подавно не слід викаблучуватися.
«Малярчук» зовсім збиває з пантелику Юхана Салу. Від похвали він отримує куди більше задоволення, ніж від самостійних рішень. Останні означають ризик, а ризику Юхан не любить зовсім. Бо тут криється можливість хибного вчинку, за який доведеться відповідати самому, звичайно, в цьому випадку про відповідальність не йдеться. Адже що таке афіша? Дрібниця. Хоча, з іншого боку, і така дрібниця, коли її зробити блискуче, може мати певне значення. Правління колгоспу вважає, що другого такого художника по діаграмах, такого майстра плаката, як Юхан Салу, в усій окрузі більше не знайти. І йому зовсім не хочеться втрачати цю репутацію. Мистецький захват, що хвилину тому вселився в душу Юхана, вибирається звідти навшпиньках, наче злодій.
— Зроби так, як завжди,— зажадав Радамес.
Добре, він зробить так, як завжди.
Радамес знову повернувся до своїх звітів. Під рипіння його пера Юхан запхнув свою «мазанину», що попри усе таки подобалася йому, за шафу. Та коли він хотів узяти з полиці новий аркуш ватману, його брови поповзли вгору. Між картами сівозмін та іншим майном агронома вже не було жодного рулона потрібного паперу.
Він одразу подумав про зворотний бік ватману, щойно закинутого за шафу. Але одразу й відмовився від цієї ідеї. Гуаш обов'язково просвічуватиметься. А стерти літери не можна. Цього ніякий папір не витримає.
Найліпше збігати додому — там у нього є ватман.
Зрештою, мешкає він недалеко. Стежкою понад річкою — кілометра не буде.
Отже, Юхан Салу біжить додому по чистий аркуш ватману. «Біжить» — сказано не зовсім точно. Він просто крокує сягнистим кроком. Берегом річки пролягла вузенька стежка — найкоротший шлях до дому Юхана. Цей шлях такий знайомий, що Юхан міг би пройти його із заплющеними очима. Ноги знають, куди ступати, і в думок — своя звична стежка.
Читать дальше