Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

За кілька кроків буде круча — берег обривається там прямовисно. Юхан пройде під двома черемховими деревами, що схилилися одне до одного, і враз почує розпачливий крик. Високо задерши голову, просто до кручі мчить просікою оскаженілий кінь, запряжений у бідарку. Колеса підскакують на купинах. Якимось дивом з бідарки ще не випали двоє — ні, краще троє! — маленьких дівчаток. Відстань між конем і кручею зменшується щосекунди. Обличчя дітей спотворені жахом. Побілілими пальцями чіпляються вони за краї бідарки. Що буде? Що зараз буде?!

І в ту мить, коли здаватиметься, що їм уже нема ніякого порятунку, Юхан Салу вискочить із кущів... Як можна ухопити за вуздечку коня, що летить учвал, Юхан не знає. Тому і не малює в уяві картини, як саме він учепився, а уявляє одразу те, як кінь хоче скинути його. Метрів десять запінений гнідко тягне Юхана на собі, аж поки Юхан стає на ноги і завертає коня вбік від крутого берега...

Це станеться теж в останню хвилю — ні раніше, ні пізніше. І ще: одне колесо на мить зависне-таки над прірвою. Та, хоч смерть дихнула просто в очі, на обличчі Юхана не здригнувся жоден м'яз. Він поплескує коня по шиї і каже: «Ну, ну чого це ти схарапудився?»

Поступово дівчатка починають розуміти, що страшна небезпека минула, вони врятовані. Вони розплющують очі і тоді найстарша з них, дивовижно схожа на Марту Йиесаар, мовить: «Це трапилося там, на трасі. Якийсь лось перескочив через дорогу просто під носом в Уку. Уку злякався... звернув... тато...»

Великими очима дівчинка дивиться на свого рятівника, потім на сестер і враз ізнову заливається слізьми: «Лишенько!.. Що скоїлося з нашим татом?!»

«Та нічого особливого,— каже Юхан Салу. Він мовить це з незворушністю людини, для якої дивитися в очі смерті — буденна справа.— Так, так, нічого особливого... Якщо він може ще так прудко бігати, то нічого з ним не сталося».

Тепер і дівчатка помічають свого батька, котрий біжить просікою. Вони радісно скрикують. Кінь, звичайно, стане дибки від цього зойку. І знову Юханові доведеться вчепитися за вуздечку.

«Живі! Здорові!» — схлипує цей велетенського зросту чоловік і зсаджує з бідарки одну за одною своїх доньок. Він обіймає їх по черзі й лише згодом помічає, що хлопець прив'язав коня до дерева, а сам тихо зник.

«Юначе! — кличе чоловік.— Герою! Я ж не встиг подякувати тобі!» — Та у відповідь — тиша.— «Герої відзначаються скромністю»,— каже чоловік. Він скаже це двічі, а потім помітить у траві блакитний клаптик паперу. Напевно, він випав із кишені жакета, якого хлопчик розірвав, приборкуючи коня.

«Юхан Салу,— прочитають хором чоловік і його найстарша дочка.— Тарістеська восьмирічна школа».

У цієї історії є, ясна річ, і закінчення, воно відбудеться наступного дня в школі, але сьогодні Юхан не встиг його домріяти, бо перейшов через гребінь воора [19] Воори — так в Естонії називаються довгі пагорби, що утворилися внаслідок руху льодовика. Наукова назва воорів — друмліни . (Прим. перекладача.) на просіці швидше, ніж звичайно. Тепер треба перейти через рівну, наче дошка, заплаву, а це — місце для зовсім іншої пригоди. Юхан уже чує загрозливе гарчання собак.

Муска — лісників пес, завбільшки з теля, вовкодав зоотехніка і ще двоє трохи менших псів стрибають довкола копиці сіна. А по її крутому боці відчайдушно дряпається нагору дівчина у синьому пальті. Ця вже зовсім схожа на Марту Йиесаар.

Гасаючи на волі, собаки, певно, заскочили дівчину на стежці над річкою, і тій не залишалося нічого іншого, як рятуватися втечею.

Юхан Салу приміряється до зрубаної кимось молодої вільхи. О, з неї вийде добряча довбня! Кілька блискавичних ударів ножем — і верхівка зрізана. Для проби він покрутив дрином над головою. Сурйозна зброя.

Юхан не встигне наблизитися на відстань удару, як собаки помітять його. Ну, ідіть, ідіть!

Муска перший отримує удар під хвіст і зразу падає на черево. Вовкодава, який підступно підкрадався ззаду, Юхан влучно б'є ногою межи очі. На цьому бій виграно. Решта собак налякана вже самим голосом Юхана і помахом його довбні. Все це сталося так блискавично, що ніколи було й озирнутися.

Тепер усе гаразд. Собаки втікають, Марта стала свідком його перемоги. Усе ніби й добре, але в Юхана, котрий поспішає додому по ватман, знову залягає зморшка на переніссі. Юханові здається, що він припустився помилки, коли отут замінив колгоспного бугая Бруно на зграю собак. Еге ж, мабуть, помилився. Із тим величезним бугаєм, із отим Бруно усе було куди драматичніше. На нього не можна було йти з довбнею, куди там! Що та довбня для бугая, котрий важить шістсот кілограмів і піднімає на рогах сауну! Подолати його можна лише за допомогою хитрощів і майстерного володіння власним тілом.