Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

– Я.

Драйєр стенув плечима і сплюнув.

– Досі був лише список, – спокійно почав Берґер. – Список і звинувачення. Я б міг його використати, і мені б нічого не сталося, мабуть, іще й похвалили б. А після цього… – він вказав на папери на столі, – я співучасник зникнення в’язня.

Драйєр замислився. Він обережно ворухнув верхньою губою і знову покосився на неї.

– Для вас ризик значно менший, – провадив далі Берґер. – Йдеться про ще один проступок до трьох-чотирьох попередніх. Тож вирішальної ролі це не матиме. Я ж завиню вперше. І ризикую значно більше. Думаю, це достатня гарантія.

Драйєр не відповідав.

– Треба подумати ще про дещо, – сказав Берґер, спостерігаючи за Драйєром. – Війна вже фактично програна. Німецькі війська з Африки та Сталінграда відкинуто далеко назад, не лише за кордони Німеччини, а навіть за Райн. Пропаганда й балачки про таємну зброю проти цього безсилі. Ще кілька тижнів чи місяців – і всьому кінець. А тоді доведеться відповідати за скоєне тут. А навіщо вам спокутувати чужу вину? Якщо стане відомо, що ви нам допомагали, то будете в безпеці.

– Кому це «нам»?

– Нас багато. Всюди. І не лише в Малому таборі.

– А якщо я візьму і повідомлю про ваше існування?

– А який це має стосунок до каблучок і оправи?

Драйєр підвів голову і криво всміхнувся.

– Бачу, ви справді добре все обміркували, так?

Берґер мовчав.

– Той, кого ви хочете підмінити, збирається втекти?

– Ні, ми лише хочемо захистити його від оцього. – Берґер показав на гаки в стіні.

– Політичний?

– Так.

Драйєр примружив очі.

– А якщо буде строга перевірка і його знайдуть? Що тоді?

– Бараки переповнені. Його не знайдуть.

– Можуть упізнати. Якщо це відомий політичний.

– Він невідомий. Крім того, у Малому таборі ми всі схожі. Багато там не впізнаєш.

– Староста блоку поінформований?

– Так, – збрехав Берґер. – Інакше нічого б не вдалося.

– У вас є зв’язки в канцелярії?

– У нас усюди є зв’язки.

– У претендента на зникнення є татуювання з його номером?

– Ні.

– А речі?

– Я знаю, які хочу обміняти, я вже відклав їх убік.

Драйєр поглянув на двері.

– Тоді починай! Скоро! Поки ніхто не прийшов.

Він на шпаринку відчинив двері і прислухався. Берґер повзав між трупами й перебирав їх. В останній момент йому дещо спало на думку. Він хотів зробити подвійний обмін. Так Драйєра можна буде настільки заплутати, що він ніколи не вийде на 509.

– Прокляття! Швидше! – лаявся Драйєр. – Що ти там порпаєшся так довго?

Із третім трупом Берґерові пощастило, той був з Малого табору і не мав номерів на тілі. Він стягнув з нього куртку, витяг з-за пазухи приготовані штани й куртку 509 з номерами і натягнув їх на тіло. Тоді кинув одяг мертвого на купу, витяг штани й куртку, які відклав раніше. Обмотав їх довкола стегон, затягнув штани шнурком і вбрав свою куртку.

– Готово.

Берґер задихався, перед очима по стінах пливли чорні плями. Драйєр обернувся.

– Усе гаразд?

– Так.

– Добре. Я нічого не бачив і нічого не знаю. Був у вбиральні. Все, що тут відбулося, зробив ти. Я нічого не знаю, зрозумів?

– Зрозумів.

Витяг, повний голих трупів, поїхав догори і незабаром повернувся порожній.

– Іду покличу тих трьох з вулиці, щоб вантажили чергову порцію, – сказав Драйєр. – А ти побудеш тут сам, зрозумів?

– Зрозумів, – відказав Берґер.

– А список…

– Принесу завтра. Або знищу його.

– Я можу на це покластися?

– Звичайно.

Драйєр на мить замислився.

– Тепер ти в ділі, – сказав він. – Навіть більше за мене. Чи ні?

– Значно більше.

– А коли щось вилізе…

– Я не викажу. Я маю отруту. Я не заговорю.

– Здається, у вас справді є все. – На Драйєровому обличчі мимовільно з’явилася тінь чогось схожого на повагу. – Я цього не знав.

«Бо стежив би пильніше, – подумав він. – Кляті дохляки, навіть їм не можна довіряти».

– Починай вже з ліфтом… – Він хотів іти.

– Тут іще дещо, – мовив Берґер.

– Що?

Берґер витяг з кишені п’ять марок. Вони зникли в робі Драйєра.

– Принаймні щось за такий ризик…

– Наступного тижня буде ще п’ять марок…

– І за що?

– Просто. Ще п’ять марок за сьогодні.

– Добре.

Драйєр скривив губи, але одразу припинив: болів фурункул.

– Я ж не якийсь нелюд. Якщо товариш в біді, радо допоможу.

Він пішов. Берґер сперся на стіну, в голові паморочилось. Усе пройшло ліпше, ніж він сподівався. Але ілюзій Берґер не мав, він знав, що Драйєр досі мізкує над тим, як його здихатися. Поки що його вдалося відволікти погрозами про підпільний рух і обіцянкою принести ще п’ять марок. Драйєр чекатиме. З кримінальними можна бути впевненим, що своєї вигоди вони не втратять. Цього ветерани навчилися від Гандке. Гроші передав Левінські та його група. Вони обіцяли ще. Берґер помацав куртку, яку обмотав довкола себе. Трималася міцно, і її не було видно. Він був такий худий, що його власна куртка й зараз вільно висіла на ньому. В роті пересохло. Труп із фальшивим номером лежав навпроти. Він висмикнув когось із гори тіл, і той опинився поруч з підставним трупом. Цієї ж миті з шахти з гуркотом вивалилось нове тіло. Горішня команда знову взялася до роботи. З’явився Драйєр із трьома в’язнями. Він поглянув на Берґера і спитав: