Еріх Ремарк: Життя у позику

Еріх Марія Ремарк (1898 — 1970) — один з найвідоміших і найпопулярніших німецьких письменників XX ст. Він належить до письменників «втраченого покоління», які замолоду пережили жахи Першої світової війни і побачили післявоєнний світ зовсім не таким, яким він бачився з окопів. Мабуть, саме тому його романи зачіпають найтонші струни душі.

Ремарк пялшпив по собі багато цікавих, захоплюючих романів. Найвідоміший з них «Три товариші», в якому є чимало з того, що пережив сам автор. У «Тріумфальній арці» в образі Жоан Маду зображено актрису Марлен Дітріх, з якою у Ремарка були дуже складні любовні стосунки, У Німеччині навіть видали листування письменника і актриси та зняли документальний фільм.

Українською мовою перекладені романи Ремарка «На західному фронті без змін», «Три товариші», «Час жити і час помирати», «Чорний обеліск», «Тріумфальна арка», «Повернення».

Не менш популярним є роман Ремарка «Der Himmel kennt keine Günstlinge» («На небі нема улюбленців»), який у російському перекладі більше відомий як «Жизнь взаймы». Однак російський переклад було зроблено зі скороченого журнального варіанта (1959), який у Росії підчистила цензура, викинувши те, що не належало знати російському читачеві: зокрема про совєтську окупацію Австрії, про те, що один із персонажів (Лаваллі) гомосексуаліст і т. д.

Український переклад зроблено за книжковим, повнішим, виданням 1961 р. Але залишено журнальну назву, оскільки вона уже звиклася.

Особливістю «Життя у позику» є майже повна відсутність якого-небудь політичного контексту і концентрація на психологічній складовій. Це мелодрама чистої води, але мелодрама, яка заворожує і тримає в напрузі від початку до кінця.

Це роман про кохання автогонщика Клерфе і дівчини Ліліан, яке розгортається у повоєнній Європі. Ліліан хвора на туберкульоз.

Вона хоче взяти від свого короткого життя якнайбільше, не будуючи жодних планів, не упорядковуючи особистого життя. Роман сумний. Його герої усвідомлюють трагічність людської долі і неминучість свого кінця, і це надає їхньому світогляду, їхнім висловлюванням неймовірної витонченості й мудрості. Переживши війну і, як і раніше оточені смертю, вони шукають щастя в кожному моменті. Спонтанні філософи, вони проживають кожен день як останній, вони закохані і намагаються насолодитися усім тим, що дає їм життя, поки воно у них ще є. Думаю, це найпривабливіше в героях Ремарка — вони уміють жити в сьогоденні і не думати про майбутнє.

Ремарк — письменник, якого розбирають на цитати, нотують у записники і беруть на озброєння. У кожному його романі можна натрапити на афоризми. Наприклад, такі.

«Про щастя можна говорити хвилин п’ять, не більше. Тут нічого не скажеш, крім того, що ти щасливий. А про нещастя люди можуть базікати хоч усю ніч».

«Те, чого не можеш дістати, завжди здається кращим за те, що маєш. У цьому полягає романтика і ідіотизм людського життя».

«У житті перемагає тільки дурень. А розумному скрізь ввижаються самі лише перешкоди, і, не встигнувши щось почати, він вже втратив упевненість в собі».

«Залишитися друзями? Завести маленький городчик на захололій лаві згаслих почуттів? Ні, це не для нас з тобою. Так буває тільки після маленьких інтрижок, та й то виходить досить фальшиво. Любов не плямують дружбою. Кінець є кінець».

«Жодна людина не може стати більш чужою за ту, яку ти у минулому любив».

«Що може дати одна людшш іншій, окрім краплі тепла? І що може бути більшим за це? Ти тільки нікого не підпускай до себе близько. А підпустиш — захочеш утримати. А утримати нічого не можна…»

І наостанок фраза, яка дивовижно влучно пасує до нашого сьогодення і відомих карликів, як* нам псують життя: «Як це не дивно, але усі біди і нещастя на цьому світі дуже часто походять від людей маленького зросту; вони мають набагато більш важку вдачу і енергійний характер, ніж люди високі».

Клерфе зупинив авто на автозаправці, перед якою було розчищено сніг, і посигналив. Ворони, що кружляли навколо телефонних стовпів; зняли гучний вереск, а в маленькій майстерні на запліччі хтось клепав молотком бляху. Врешті гуркіт стих і з будівлі вийшов хлопчина в червоному светрі і окулярах у сталевій оправі.

— До повного, — сказав Клерфе і вийшов.

— Бензин «Супер»?

— Так. Чи можна десь тут перекусити?