Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Він підійшов ближче. Навіть зі щипцями в руках у Берґера не було жодних шансів проти на майже тридцять кілограмів важчого Драйєра. Берґер відступив на крок назад і зашпортався за тіло, що лежало за ним. Драйєр вхопив його за руку і викрутив її в суглобі. В Берґера випали щипці.

– О, так воно краще, – втішився Драйєр і смикнув Берґера на себе. Його перекошене багряне обличчя опинилося просто перед очима Берґера. На губі блищав фурункул.

Берґер мовчав, він лише якомога далі відхилив голову і напружив те, що залишилося від шийних м’язів.

Він бачив, як піднімається Драйєрова права рука. В мозку просвітліло. Знав, що робити. Часу було мало, але, на щастя, рука рухалась, наче у сповільненій зйомці.

– Цей ваш вчинок я прорахував, – швидко вимовив він, – усе записано і підтверджено підписами свідків.

Рука не зупинилася. Вона рухалася, повільно, але здіймалася вгору.

– Брехня! – відрізав Драйєр. – Думаєш викрутитись. Ну спробуй, тобі вже недовго лишилося.

– Я не брешу. Ми передбачали, що ви спробуєте мене усунути. – Берґер дивився Драйєрові просто в очі. – Це перше, що спадає дурням на думку. Все задокументовано і, якщо я ввечері не повернуся, буде передано лагерфюреру разом зі списком, де зазначені два золоті персні й золота оправа, яких бракує у вашому реєстрі.

Драйєр кліпнув.

– Отже, так?

– Саме так. Думаєте, я не знаю, чим ризикую?

– Так, отже, ти знав?

– Так. Усе записано. Думаю, Вебер, Шульте і Штайнбреннер іще пам’ятають золоту оправу, яка пропала. Вона належала одноокому, таке швидко не забувається.

Рука далі не рухалася, на мить заклякла й опустилася.

– Це не золото, – мовив Драйєр. – Ти сам казав.

– Це було золото.

– Непотріб, барахло, хіба для смітника годиться.

– Ну, то ви вже самі поясните. В нас є свідчення друзів власника. Це було біле золото.

– Ах ти, пес вошивий!

Драйєр відштовхнув Берґера. Той знову впав. Приземлився на труп і відчув під рукою чиїсь очі й зуби. Але з Драйєра очей не зводив.

Драйєр задихався.

– А як гадаєш, що тоді буде з твоїми друзями? Думаєш, їх, співучасників твого задуму приписати сюди трупака, за це похвалять?

– Вони не співучасники.

– І хто в це повірить?

– А хто вам повірить, коли ви почнете пояснювати? Подумають, що ви все це вигадали, аби усунути мене через каблучки й оправу.

Берґер знову встав, раптом він затремтів. Схилився і заходився обтрушувати коліна. Обтрушувати було нічого, але він не міг контролювати тремтіння ніг і не хотів, аби це помітив Драйєр.

Драйєр не помітив. Він мацав пальцями фурункул. Берґер бачив, що нарив тріснув і тік гній.

– Не робіть цього, – застеріг він.

– Що? Чому?

– Не торкайтеся фурункула. Трупна отрута смертельна.

Драйєр витріщився на Берґера.

– Я сьогодні трупів не торкався.

– А я торкався. А ви торкалися мене. Мій попередник помер від зараження крові.

Драйєр відсмикнув праву руку й обтер її об штани.

– Прокляття! І що тепер буде? Кляте свинство! Я вже його торкнувся. – Він дивився на свої пальці, наче мав проказу. – Нумо! Роби щось! – кричав він на Берґера. – Думаєш, я здохну?

– Точно ні. – Берґер встиг себе опанувати, Драйєр відволікся, і це дало йому час. – Особливо зараз, перед самим кінцем, – додав він.

– Що?

– Перед самим кінцем, – повторив Берґер.

– Перед яким кінцем? Собако, роби щось! Помасти чимось!

Драйєр зблід. Берґер пішов до стільниці по пляшку йоду. Знав, що Драйєрові небезпека не загрожує, хоча йому взагалі-то було байдуже. Головне, що вдалося відвернути його увагу. Він протер фурункул йодом. Драйєр відсахнувся, і Берґер відставив пляшку.

– Так, продезінфіковано.

Драйєр намагався побачити фурункул, він косив очі на ніс.

– Точно?

– Точно.

Драйєр іще покосився, а тоді порухав верхньою губою, мов кролик.

– То що ти, власне, хотів? – спитав він.

Берґер побачив, що переміг.

– Те, про що я казав. Змінити дані одного покійника. Лише це.

– А Шульте?

– Він був неуважний. За прізвищами не стежив. Окрім того, двічі виходив.

Драйєр замислився.

– А одяг, що робити з ним?

– Я про це подбаю. І про номери також.

– Як це? Ти маєш…

– Так, – сказав Берґер. – Я маю із собою форму, яку ми хочемо обміняти.

Драйєр поглянув на нього.

– Ви добре все спланували. Чи ти все сам?

– Ні.

Драйєр запхав руки в кишені й ходив туди-сюди. Врешті зупинився перед Берґером.

– А хто мені гарантує, що твій так званий список таки не вирине?