Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вони всілися поруч. Майже всі ветерани опинилися надворі, навіть Агасфер, Карел і вівчур.

Розен, Зульбахер і ще з десяток новоприбулих сиділи з ними.

– Мені шкода, – мовив Зульбахер.

– Дурниці. Ви не відповідаєте за інших.

– Я можу слідкувати, – мовив Карел до Берґера. – Цієї ночі помруть принаймні шестеро наших. Вони лежать праворуч внизу, коло дверей. Коли будуть мертві, ми зможемо їх винести надвір і по черзі спати у їхніх ліжках.

– А як ти в темряві збираєшся визначити, що вони мертві?

– Це просто, я схилюся прямо над їхніми обличчями. Відсутність дихання легко помітити.

– Поки ми виноситимемо мертвих, на вільне місце ляже хтось із тих, хто всередині, – відказав 509.

– Я про це й кажу, – жваво продовжував Карел, – я прийду і скажу вам. Тоді хтось із наших вляжеться на місце, а ми понесемо труп.

– Добре, Кареле, – сказав Берґер, – пильнуй за ними.

Позимніло. З бараків долинали стогони і викрики нічних жахіть.

– Боже мій, – звернувся Зульбахер до 509. – Яке щастя! Ми думали, що потрапимо в табір смерті. Хоч би вони не відіслали нас далі!

509 не відповідав. «Щастя, – думав він, – і справді».

– Як було у вас? – згодом спитав Агасфер.

– Постріляли всіх, хто не міг іти. Нас було три тисячі…

– Так, ми знаємо, ти казав це вже кілька разів.

– Так, – безпомічно ствердив Зульбахер.

– Що ви бачили дорогою? – спитав 509. – Як воно тепер у Німеччині?

Зульбахер задумався.

– Позавчора ввечері води в нас було вдосталь, – сказав він врешті, – іноді нам щось давали люди, іноді – ні, нас було забагато.

– Вночі хтось приніс нам чотири пляшки пива, – сказав Розен.

– Я не про це питаю, – нетерпляче відказав 509. – Як виглядали міста? Розбомблені?

– Містами нас не вели, їх ми завжди обходили.

– То що, ви взагалі нічого не бачили?

Зульбахер поглянув на 509.

– Коли заледве можеш іти і за спиною стріляють, дуже не пороздивляєшся. Потягів ми не бачили.

– Чому ліквідували ваш табір?

– Бо фронт наблизився.

– Що? Ти щось про це знаєш? Ну, таж говори! Де саме розташоване Ломе? Наскільки далеко від Райну? Далеко?

Зульбахер намагався тримати очі розплющеними.

– Так… досить далеко… п’ятдесят… сімдесят… кілометрів… завтра… – видусив він, і його голова впала вперед. – Завтра, зараз я мушу спати…

– Це приблизно сімдесят кілометрів, – сказав Агасфер, – я там був.

– Сімдесят? А звідси? – 509 почав рахувати. – Двісті, двісті п’ятдесят…

Агасфер підвів плечі.

– 509, – почав він спокійно, – ти вічно думаєш про кілометри. А про те, що з нами вони можуть зробити те саме, що й з ними? Ліквідувати табір – нас погнати далі, – але куди? Що тоді з нами буде? Марші нам уже не під силу.

– Хто не може марширувати, того вбивають… – зненацька проказав Розен і одразу знову заснув.

Усі мовчали. Так далеко вони ще не думали.

Раптом це зависло над ними, мов страшна погроза. 509 вдивлявся у срібний плин хмар на небі. А тоді у вулиці в долині, які мерехтіли в напівтемряві. «Ми не мали ділитися зупою, – на мить подумав він. – Ми мусимо бути готові до переходів. Але для чого воно б придалося? Хіба на кілька хвилин маршового кроку. Новеньких добами гнали вперед».

– Можливо, в нас не стрілятимуть у тих, хто залишиться, – сказав урешті він.

– Ні, – в’їдливо відповів Агасфер, – ні, вони нагодують їх м’ясом, видадуть новий одяг і помахають на прощання.

509 поглянув на нього. Агасфер був цілком спокійний. Його вже мало що могло налякати.

– Он іде Лєбенталь, – зауважив Берґер.

Лєбенталь усівся поруч із ними.

– Лео, ти ще щось там чув? – спитав 509.

Лео кивнув.

– Вони хочуть позбутися якомога більшої кількості новоприбулих. Левінські чув це від рудоволосого писаря з канцелярії. Як саме їх збираються збути, він ще не знає. Але це має статися скоро; тоді вони зможуть списати мертвих на етапування.

Один з новеньких зірвався зі сну і закричав. А тоді повалився назад і захропів з відкритим ротом.

– Ліквідовувати хочуть лише людей з етапу?

– Левінські знав лише це. Але він переказував, аби ми були обачні.

– Так, мусимо пильнувати. – 509 на хвилю змовк.

– Отже, ми мусимо тримати роти на замку? Це він мав на увазі чи ні?

– Звичайно це, що ж іще?

– Якщо ми попередимо новеньких, вони будуть обережні, – розтлумачив Майєр. – І якщо есесівці хочуть прикінчити якусь певну кількість і їх не знайдуть, то решту доберуть з наших.

– Власне. – 509 поглянув на Зульбахера, голова якого лежала на плечі Берґера. – Отже, що нам робити? Мовчати?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x