Карлос Сафон - Вересневі вогні

Вечеря завершилася кавою. Наостанок Лазарус пообіцяв Доріанові, що одного дня розкриє йому деякі секрети виготовлення роботів. Це остаточно підкорило хлопчика. Його очі радісно заблищали у передчутті нових несподіванок. На якусь секунду погляди Симони й Лазаруса схрестилися у тьмяному сяйві свічок. У його очах жінка розгледіла тінь багаторічної ізоляції, добре знайому їй печаль. Кораблі у дрейфі, що перетнулися у нічному морі. Лялькар відвернувся і мовчки звівся на ноги, даючи зрозуміти, що вечір добіг кінця.

Проводжаючи гостей до парадного входу, господар час від часу зупинявся і докладно розповідав про ті чи ті чудесні винаходи, що траплялися на їхньому шляху. Доріан та Ірен слухали його пояснення, роззявивши рота від зачудування. У Кравенморі було безліч усіляких див – не вистачило би й ста років, аби роздивитися все. Наблизившись до вестибюлю, Лазарус зупинився перед якимось складним механізмом, виготовленим із лінз і дзеркал. Він загадково позирнув на Доріана й, не кажучи ні слова, сунув руку у дзеркальний прохід. Відбиток руки повільно розчинявся, аж доки не пропав повністю. Лазарус усміхнувся.

– Не варто вірити всьому, що бачиш. Образ реальності, запропонований нашими очима, є лише ілюзією, оптичною облудою. Світло – неперевершений брехун. Дай мені руку.

Доріан підкорився, дозволивши лялькарю спрямувати його руку до дзеркального коридору. На його очах відображення поступово зникло. Хлопчик розвернувся до Лазаруса з німим питанням.

– Чи знаєш ти закони оптики й переломлення світла? – поцікавився той.

Доріан заперечно хитнув головою. Тієї миті він навіть не знав, куди поділася його права рука.

– Магія – це лише продовження фізики. Як тобі даються математичні науки?

– Більш-менш. Якщо не рахувати тригонометрії…

На губах Лазаруса промайнула усмішка.

– Звідси ми й розпочнемо. Фантазія твориться на основі цифр, Доріане. У цьому полягає сутність фокусу.

Хлопчик кивнув, невиразно уявляючи, про що йдеться. Нарешті Лазарус вказав на двері й провів гостей до порогу. Саме тоді Доріан побачив дещо неймовірне. Це сталося майже випадково. Коли вони проходили повз мерехтливий ліхтар, на стінах чітко вималювалися їхні тіні. Всі, крім однієї. Силует Лазаруса не відбився на стіні, наче він був не людиною, а привидом.

Озирнувшись, Доріан побачив, що Лазарус уважно стежить за ним. Насмішкувато підморгнувши йому, лялькар лагідно ущипнув його за щоку.

– Не варто вірити всьому, що бачиш…

Доріан вийшов надвір слідом за матір’ю та сестрою.

– Дякую за все. На добраніч, – попрощалася Симона.

– Я отримав неабияке задоволення від спілкування з вами, і це не просто люб’язність, – щиро мовив Лазарус. Тепло усміхнувшись, він помахав їм рукою.

Незадовго до опівночі родина Совелів заглибилася в ліс і рушила до Будиночка-на-мисі.

Доріан мовчав, перебуваючи під сильним враженням від дивовижного маєтку Лазаруса Жана. Ірен замислилася про щось своє, забувши про цілий світ. Що ж стосується Симони, вона полегшено зітхала й дякувала Богу за допомогу.

Перш ніж силует Кравенмору зник із поля зору, Симона озирнулася і востаннє оглянула будинок. На третьому поверсі західного крила горіло одне-єдине вікно. За завісами вгадувалася чиясь нерухома постать. Тієї миті світло згасло, і морок окутав широкий віконний отвір.

Зачинившись у своїй спальні, Ірен зняла позичену в матері сукню й обережно повісила її на стілець. Із сусідньої кімнати долинали голоси Симони й Доріана. Дівчинка вимкнула світло й розкинулася на ліжку. Блакитні тіні стрибали по стелі, мов примарні вершники, що гарцювали під небом, підсвіченим полярним сяйвом. Ніщо не порушувало тишу, крім ніжного плескоту хвиль, що накочувалися на скелі. Ірен заплющила очі й спробувала заснути, проте всі її зусилля виявилися марними.

Їй було важко повірити, що віднині вона не побачить їхнє колишнє паризьке помешкання і не повернеться до танцювальної зали, аби заробити кілька монет, що їх могли заплатити бідні солдати. Ірен розуміла, що тіні великого міста не дотягнуться сюди, але для спогадів не існує кордонів. Вона знову підвелася і підійшла до вікна.

У непроглядній темряві височіла вежа маяка. Дівчинка зосередила погляд на острівці, вкритому іскристими пурпуровими туманами. Їй здалося, що десь удалині спалахнув вогник, подібний до сонячного зайчика. За кілька секунд вогник блимнув знову й остаточно згас. Ірен насупилася, помітивши, що її мати стоїть унизу, на веранді. Закутавшись у товстий светр, Симона мовчки споглядала море. Ірен не стала роздивлятися її обличчя, адже чудово знала, що мама плаче і вони обидві ще довго страждатимуть від безсоння. Тієї першої ночі, проведеної у Будиночку-на-мисі, коли родина Совелів зробила перший крок назустріч щастю, що виднілося за обрієм, втрата батька сприймалася особливо болісно.