Карлос Сафон - Вересневі вогні

Хана пройшла повз мадам Сару . Гадалка тасувала зморшкуватими руками колоду карт Таро, витягала одну і показувала її перехожому. Попри всі свої зусилля, дівчинка не стрималася і глянула на вирізьблену з дерева фігуру, більше схожу на привида, ніж на ляльку. Циганка розплющила очі й показала їй карту. Хана відчула клубок у горлі. Там був зображений червоний демон, охоплений язиками полум’я.

За кілька метрів від циганки розхитувався торс чоловіка в карнавальному костюмі. Автомат невпинно зривав маски з його невидимого обличчя, демонструючи різні сутності. Хана відвела погляд і пришвидшила ходу. Вона сотні разів простувала цим коридором удень. Усі ці ляльки були бездушними механізмами. Не варто звертати на них увагу, а боятися – і поготів.

Заспокоюючи себе цією думкою, вона звернула у прохід, що вів до західного крила. Збоку розмістився мініатюрний оркестр Маестро Фіретті . Достатньо було кинути музикам монетку, аби вони почали грати своєрідну версію «Турецького маршу» Моцарта.

Хана зупинилася біля останніх дверей у коридорі – масивної дубової конструкції. Усі двері у Кравенморі мали унікальний рельєф, і на кожній були вирізьблені сценки зі знаменитих казок. Твори братів Грімм здобули безсмертя завдяки талановитим майстрам, які будували шикарний маєток Лазаруса. Втім, Хана вважала огидними такі моторошні зображення. У будинку вистачало кімнат, куди вона не заходила, і ця конкретна кімната не була винятком. Вона нізащо в світі не переступила би поріг, якби її не змусила необхідність.

За дверима гучно стукотіло вікно. Холодний подих ночі просочувався між щілинами й лоскотав її шкіру. Хана востаннє глянула на довгий коридор, що простирався за її спиною. Обличчя оркестрантів розчинялися в темряві. Чітко розрізнялися шум дощу і плескіт води, неначе тисячі маленьких павучків снували по даху Кравенмору. Глибоко вдихнувши, дівчинка неохоче крутнула дверну ручку й увійшла до кімнати.

Пронизливий протяг налетів на неї, затріснувши двері за її спиною і загасивши свічки на канделябрі. Мокрі завіси колихалися, мов саван небіжчика. Хана зробила кілька кроків і квапливо зачинила вікно, закріпивши послаблену вітром клямку. Потім вона сунула тремтячу руку в кишеню халата, дістала коробку сірників і знову запалила свічки. Мерехтливі вогники прорізали пітьму, дозволивши розгледіти приміщення, що нагадало їй кімнату дитини. Поряд із письмовим столом зіщулилося маленьке ліжечко, а під ним виднілися рівненько поставлені чобітки. На стільці були складені книжки й висів дитячий одяг. Зі спинки ліжка звисало мініатюрне розп’яття.

Хана пройшла трохи далі. Обстановка видавалася їй якоюсь дивною, неприродною, хоча вона не могла визначити, що саме викликало такі відчуття. Дівчинка пильніше придивилася до меблів і предметів. У Кравенморі немає дітей. І ніколи не було. Навіщо ж тоді господарі облаштували дитячу кімнату? Аж раптом її осяяла здогадка. Вона збагнула, що саме збентежило її від самого початку. Ні порядок, ні надмірна чистота. Щось таке просте й очевидне, що було важко звернути увагу на цю дрібницю. Безперечно, йшлося про дитячу кімнату. Але чогось бракувало… Іграшок. Жодної іграшки не було видно.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.