Карлос Сафон - Вересневі вогні

Юпер та Ісмаель переглянулися.

– Сумніваюся, що ми помітимо різницю, – зауважив Ісмаель.

– Коли я захочу дізнатися твою думку…

– Ти запитаєш у мене. Домовились. До речі, ти не проти, якщо я візьму вихідний у суботу? Хочу дещо відремонтувати на вітрильнику.

– Твій «ремонт», бува, не схожий на зеленооку білявку зростом метр сімдесят? – багатозначно мовив рибалка, лукаво посміхнувшись своєму небожу.

– Чутки розповзаються швидко, – сказав Ісмаель.

– Якщо їх розпускає твоя кузина, вони летять на крилах, любий племінничку. Як звуть твою даму?

– Ірен.

– Зрозуміло.

– Нічого ти не розумієш.

– Час покаже.

– Вона симпатична. От і все.

– «Вона симпатична. От і все», – повторив Юпер, імітуючи холодну, байдужу інтонацію хлопця.

– Забудь. Це погана ідея. Краще я працюватиму в суботу, – перебив його Ісмаель.

– Тоді почистиш трюм. Там уже кілька тижнів валяється гнила риба. Жахливий сморід.

– Чудово.

Юпер зареготав.

– Ти впертий, як твій батько. Тобі подобається ця дівчина чи ні?

– Пф!

– Не відповідай мені вигуками, Ромео. Я втричі старший за тебе. Вона подобається тобі чи ні?

Хлопець знизав плечима. Його зашарілі щоки нагадували стиглі персики. Нарешті він пробуркотів щось незрозуміле.

– Переклади, – звелів дядько.

– Так. Здається. Я майже не знаю її.

– Добре. Це набагато більше, ніж я міг сказати про твою тітку, коли вперше побачив її. А вона свята жінка, Бог мені свідок.

– Якою вона була в юності?

– Облиш. Інакше працюватимеш у трюмі всю суботу, – пригрозив дядько.

Ісмаель кивнув і заходився збирати інструменти. Юпер витирав вимазані машинним мастилом руки, скоса позираючи на нього. Остання дівчина, до якої племінник виявляв цікавість, звалася Лаурою і була донькою комівояжера з Бордо. Відтоді минуло два роки. Йому було важко проникнути у потаємні думки Ісмаеля, але все вказувало на те, що його єдиною любов’ю стали море і самотність. Та дівчина напевно була особливою.

– Я почищу трюм до п’ятниці, – пообіцяв Ісмаель.

– Він весь у твоєму розпорядженні.

Надвечір дядько й племінник зійшли на пристань, збираючись вертатися додому. Їхній сусід Піко досі вивчав загадкові уламки, розмірковуючи, де вони взялися. Можливо, того літа пролилися особливі «гвинтові» дощі. А може, небеса послали йому якийсь знак.

Коли настав серпень, родина Совелів цілком звикла до нового середовища. Їм здавалося, що вони прожили в Блакитній Бухті близько року. Ті, хто не знав їх особисто, довідалися всі подробиці їхньої біографії завдяки ораторському мистецтву Хани та її матері Елізабет Юпер. Якимось незбагненним чином інформація надходила до пекарні ще до того, як певна подія мала місце. Це дивовижне явище вочевидь було обумовлене як магією, так і звичайними пересудами. Ні радіо, ні газети не витримували конкуренції із закладом Елізабет Юпер. Гарячі круасани й свіжі новини пропонувалися відвідувачам з ранку до ночі. Отже, до п’ятниці єдиними жителями, які нічого не чули про «кохання з першого погляду», що поєднало серця Ісмаеля Юпера й новоприбулої Ірен Совель, були риби й самі «закохані». Не мало суттєвого значення, що сталося або могло статися між ними. Коротка морська прогулянка від Пляжу англійця до Будиночка-на-мисі була занесена до архіву літа 1937 року.

Перші тижні серпня справді пролетіли як одна мить. Симоні нарешті вдалося скласти вичерпне уявлення про Кравенмор. Список невідкладних господарчих справ був нескінченним: перемовини з місцевими постачальниками, перевірка рахунків, складання балансу, ведення кореспонденції Лазаруса тощо. Всіх цих клопотів було достатньо, аби заповнити цілу добу, не рахуючи часу, витраченого на те, щоб спати та дихати. Доріан – осідлавши велосипед, який Лазарус люб’язно подарував йому на честь новосілля, – став її поштовим голубом. За кілька днів хлопчик вивчив кожен камінчик, кожну вибоїну на дорозі, що вела до Пляжу англійця.

Щоранку Симона розпочинала свій робочий день, відправляючи кореспонденцію, яку треба було розіслати, й ретельно сортуючи отримані послання згідно з інструкціями Лазаруса. Вона завжди тримала при собі пам’ятку – один згорнений навпіл аркуш, де були стисло викладені всі чудернацькі настанови мсьє Жана. Жінка не забула, як на третій день свого перебування в Кравенморі припустилася помилки й мало не розпечатала один із листів, надісланих із Берліна Даніелем Гофманом. Останньої секунди пам’ять урятувала її, і вона згадала про заборону Лазаруса.