Карлос Сафон - Вересневі вогні

– Ісмаелю, це моя подруга Ірен, – люб’язно мовила вона. – Тобі зовсім не обов’язково її їсти.

Хлопець штовхнув її ліктем і простяг Ірен руку.

– Привіт…

Лаконічне вітання доповнювалося сором’язливою, щирою усмішкою. Ірен потиснула йому руку.

– Спокійно, Ісмаель не є розумово відсталим. Така вже його манера виражати, що він радий знайомству і таке інше, – зауважила Хана.

– Кузина так багато теревенить, що мені часом здається, що їй не вистачить словника, – пожартував Ісмаель. – Гадаю, вона вже попередила тебе, щоб ти не розпитувала мене про вітрильник.

– Ні, нічого такого вона не казала, – обережно відповіла Ірен.

– Не вірю. Хана вважає, що я не вмію обговорювати інші теми, бо це єдине, що мене цікавить.

Розвеселившись, Ірен слухала цей словесний двобій. Вони явно насолоджувалися, пускаючи шпильки, проте в уїдливих коментарях не відчувалося злорадства – лише необхідна доза іронії, аби додати щіпку перцю до рутинних буднів.

– Як я зрозумів, ви оселилися в Будиночку-на-мисі, – сказав Ісмаель.

Ірен зосередила всю свою увагу на хлопцеві, бажаючи скласти про нього вичерпне уявлення. Так, Ісмаелеві справді на вигляд було шістнадцять. Судячи зі стану шкіри й волосся, він проводив багато часу в морі. Його тілобудова видавала, що він займається важкою фізичною роботою на пристані, а руки та плечі були вкриті павутинням маленьких шрамів, вельми нетипових для паризьких молодиків. Уздовж правої ноги тягнувся довший і чіткіший рубець, що починався трохи вище коліна й опускався до щиколотки. Ірен стало цікаво, де він міг роздобути такий трофей. Зазирнувши йому у вічі, вона подумала, що очі Ісмаеля – єдина оригінальна риса в його зовнішності. Великі й прозорі, вони неначе були створені для того, щоб приховувати всілякі таємниці під пеленою проникливого погляду, в якому читалася невиразна печаль. Ірен пригадувала, де бачила такі погляди, сповнені страху, смутку і гіркоти. Так дивилися на неї безіменні солдати, з якими вона танцювала неповні три хвилини під ритми третьосортного оркестру.

– Моя люба, ти у хмарах літаєш? – голос Хани вивів її з прострації.

– Я думала про те, що вже пізно. Моя мама, певно, хвилюється.

– Твоя мама має радіти, що їй дали спокій на кілька годин, але тобі краще знати, – сказала Хана.

– Я можу підкинути тебе, якщо хочеш, – запропонував Ісмаель. – Біля Будиночка-на-мисі є маленький причал посеред скель.

Ірен допитливо глянула на Хану.

– Якщо ти відмовишся, то розіб’єш йому серце. Кузен не запросив би на борт свого вітрильника навіть Грету Гарбо.

– А ти не поїдеш? – дещо знічено спитала Ірен.

– Я б не сіла у цю розвалюху, навіть якби мені заплатили. До того ж сьогодні у мене вихідний, а ввечері на площі будуть танці. На твоєму місці я б добре подумала. Це каже донька рибалки. Гаразд, щось я забалакалася. Іди вже. А ти, моряче, постарайся довезти до порту мою подругу цілою і здоровою. Второпав?

Вітрильник (який називався «Кіанеос», якщо вірити напису на борту) вийшов у море, розправивши вітрила й розвернувшись носом у напрямку мису.

Здійснюючи різні маневри, Ісмаель сором’язливо усміхався дівчинці. Він усівся біля штурвала лише тоді, коли корабель ліг курсом за течією. Учепившись руками в лавку, Ірен підставила обличчя бризу, що осипав її крапельками води. Потужний вітер штовхав їх уперед, і Хана миттєво перетворилася на крихітну фігурку, що махала їм рукою з берега. Швидкість, з якою вони мчали бухтою, і плескіт хвиль об корпус викликали у пасажирки нестримне бажання сміятися без будь-якої причини.

– Твій перший раз? – спитав Ісмаель. – На вітрильнику, я маю на увазі.

Ірен кивнула.

– Особливий досвід, правда?

Усміхнувшись, вона кивнула вдруге, не в змозі відірвати очей від великого шраму, що зміївся на нозі Ісмаеля.

– Вугор, – пояснив хлопець. – Довга історія.

Ірен звела очі й глянула на обриси Кравенмору, що ледь проступали над лісом.

– Що означає назва твого вітрильника?

– Грецьке слово «Kyaneos» . Ціан, – відповів Ісмаель із загадковим виглядом.

Оскільки Ірен насупила брови, не розуміючи, що він хоче сказати, хлопець провадив далі:

– Греки вживали його для позначення синього кольору моря. Описуючи море, Гомер порівнює його колір із темним вином. Саме він запровадив це слово – kyaneos .

– Бачу, що ти вмієш говорити не лише про сіті й твій корабель.

– Намагаюся.

– Хто тебе навчив?

– Судноплавства? Я всього навчився сам.