Карлос Сафон - Вересневі вогні

– Ні, я про греків…

– Мій батько захоплювався історією. Я зберіг деякі його книжки.

Ірен промовчала.

– Хана напевно розповіла тобі, що мої батьки померли.

Вона обмежилася ствердним кивком. За кілька сотень метрів від них вигулькнув острівець із маяком. Ірен зачаровано дивилася на нього.

– Маяк уже давно не працює. Наразі використовується той, що стоїть у порту Блакитної Бухти, – повідомив Ісмаель.

– Невже ніхто не припливає на острів? – поцікавилася Ірен.

Він похитав головою.

– А чому?

– Тобі подобаються історії про привидів? – спитав він замість відповіді.

– Залежить від конкретної історії…

– Місцеві вірять, що на острові водяться привиди чи щось таке. Подейкують, що там потонула жінка. Дехто бачить вогні. Врешті-решт, кожне місто має свої байки, і наше нічим не відрізняється від інших.

– Вогні?

– Вересневі вогні, – уточнив Ісмаель. Тієї миті вони проминули острівець, що залишився за правим бортом. – Легенда – якщо її можна так назвати – оповідає, що якось наприкінці літа в місті влаштували карнавал. Уночі люди побачили, як жінка в маскарадному вбранні сіла на корабель і відчалила в море. Хтось вважає, що вона плила на таємне побачення зі своїм коханцем, який чекав на неї біля маяка, а хтось стверджує, що вона скоїла страшний злочин і тікала від правосуддя. Ти ж розумієш, що будь-яка версія годиться, тому що ніхто не знав, хто вона така. Її обличчя приховувала маска. Однак ця жінка не встигла перетнути бухту – несподівано зчинилася сильна буря. Корабель вдарився об скелі й розлетівся на тріски. Загадкова незнайомка потонула. Принаймні її тіло так і не знайшли. Кілька днів по тому приплив виніс на берег пошарпану маску. Містяни кажуть, що відтоді на острові блимають вогні – це трапляється в останні дні літа, коли на землю опускаються сутінки…

– Привид тієї жінки…

– Угу… Вона намагається завершити свою подорож і дістатися острова. Так говорить легенда.

– І це правда?

– Це історія про привидів. Ти або віриш у неї, або не віриш.

– А ти віриш? – допитувалася Ірен.

– Я вірю лише в те, що бачу на власні очі.

– Скептичний моряк.

– Щось таке.

Ірен знову спрямувала погляд на острівець. Хвилі несамовито билися об скелі. Тріснуті вікна на вежі маяка переломлювали світло, внаслідок чого утворювалася фантастична веселка, яка повільно розчинялася у пелені бризок, що сипалися на хвилеріз.

– Ти бував там? – спитала дівчинка.

– На острівці?

Ісмаель підтягнув шкот і крутнув штурвал. Вітрильник накренився на лівий борт і, ставши проти течії, що рухалася з проливу, розвернувся до мису.

– Ми попливемо туди, якщо бажаєш, – запропонував він. – Погуляємо острівцем.

– А це можливо?

– Усе можливо. Питання полягає в іншому: чи вистачить тобі сміливості, – відказав Ісмаель із викличною усмішкою.

Ірен витримала його погляд.

– Коли?

– Наступної суботи. На моєму вітрильнику.

– Удвох?

– Удвох. Але якщо ти боїшся…

– Я не боюсь, – відрізала Ірен.

– Тоді зустрінемося в суботу. Опівдні я заберу тебе на причалі.

Ірен перевела погляд на узбережжя. Будиночок-на-мисі височів серед стрімчаків. На веранді стояв Доріан і спостерігав за ними з неприхованою цікавістю.

– Мій брат Доріан. Може, піднімешся і познайомишся з моєю мамою?

– Я – поганий кандидат для знайомства з родиною.

– Тоді іншим разом.

Вітрильник увійшов у маленьку природну бухту біля підніжжя скель, що оточували Будиночок-на-мисі. Зі спритністю, розвиненою завдяки тривалій практиці, Ісмаель опустив вітрило й дочекався, коли сильна течія віднесе їх до причалу. Потім хлопець узяв трос і зістрибнув на сушу, щоб пришвартувати корабель. Досягнувши своєї мети, він простяг руку Ірен.

– До слова, Гомер був сліпим. Звідки він знав, який колір має море? – спитала дівчинка.

Ісмаель схопив її за руку й одним різким порухом переніс на причал.

– Ще одна причина довіряти лише власним очам, – відповів він, не випускаючи її долоню.

Ірен згадала слова Лазаруса, які той мовив під час вечері у Кравенморі.

– Часом очі обманюють нас, – заперечила вона.

– Мене не обдурять.

– Дякую за прогулянку.

Ісмаель кивнув і повільно розтиснув пальці.

– Побачимося в суботу.

– До зустрічі.

Повернувшись на борт, Ісмаель відв’язав трос і дозволив течії відтягти корабель від причалу, поки він піднімав вітрило. Вітер підштовхнув його до гирла затоки. За кілька секунд «Кіанеос», хитаючись на хвилях, заглибився у бухту.