Карлос Сафон - Вересневі вогні

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Дизайнер обкладинки Іван Дубровський

© Carlos Ruiz Zafón, 1995; DragonStudios LLC, 2007

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Шановні друзі!

Часом читачі краще пам’ятають твір, ніж його автора. Вони не випускають з пам’яті героїв, сюжетні лінії, мову й образи, виявляючи поблажливість, що обеззброює письменника, який починає забувати деякі епізоди й подробиці книжок, котрі він написав так давно, що в це несила повірити. Зі мною теж таке траплялося; іноді я не міг пригадати сюжетні повороти трьох «юнацьких» романів, що їх написав і опублікував у дев’яності роки: «Володар Туману», «Опівнічний палац» і, власне, «Вересневі вогні» – книжки, яку ви тримаєте в руках. Я завжди вважав, що ці три романи утворюють один цикл, адже мають чимало спільного й певною мірою нагадують книжки, які я залюбки прочитав би у підлітковому віці.

Я написав «Вересневі вогні» у Лос-Анджелесі, між 1994–1995 роками, плануючи довести до пуття те, що мені не вдалося втілити в романі «Володар Туману». Перечитуючи «Вересневі вогні» зараз, я усвідомлюю, що композиція тут має більше кінематографічних елементів, аніж літературних. Для мене цей роман завше асоціюватиметься з довгими годинами, проведеними в товаристві героїв за письмовим столом у моєму тодішньому помешканні на Мелроуз-авеню. З третього поверху мені було добре видно напис «Голлівуд» на пагорбах.

Роман замислювався як пригодницько-містична історія для читачів, молодих духом (і молодого біологічного віку, якщо поталанить), подібних до глядачів більшості фільмів, що надихали мене у той період. Відтоді мій задум анітрохи не змінився.

Щоправда, відбулись інші доречні зміни: вперше з 1995 року ця книжка побачила світ у гідному виданні з чудовими ілюстраціями. На жаль, раніше я не мав нагоди надрукувати її у такому вигляді.

Сподіваюся, що книжка принесе вам задоволення, якщо ви молода людина або бажаєте перенестися в юнацькі роки. Мене тішить думка, що з вашою допомогою я відтворю в пам’яті як цей роман, так і два його попередники. І дозволю собі розкіш знову пережити пригоди «Вересневих вогнів» та тих далеких часів, коли я теж вважав себе молодим і мені здавалося, що мої слова й створені мною образи можуть змінити геть усе.

Приємного читання і до нових зустрічей.

Люба Ірен,

вересневі вогні навчили мене не забувати минуле, тож я чудово пам’ятаю, як приплив змивав твої сліди на піску. Ще тоді я розумів, що зима швидко розвіє магію останнього літа, яке ми провели разом у Блакитній Бухті. Ти була б здивована, якби побачила, як мало змінилося наше містечко. Вежа маяка досі височіє посеред туманів, наче вартовий на чатах, а дорога, яка огинає Пляж англійця, перетворилася на вузеньку стежку, що петляє на піску і веде в нікуди.

Огорнені темрявою і тишею, руїни Кравенмору видніються над лісом. Я дедалі рідше виходжу в море на вітрильнику. Якщо ж це трапляється, то все ще можу розгледіти потріскані вікна західного крила, що виблискують в імлі, немовби подаючи якісь загадкові сигнали. Іноді, зачарований спогадами про ті часи, коли ми вечорами перепливали бухту, повертаючись до порту, я придивляюсь уважніше, і мені ввижаються вогні, що блимають у темряві. Та я знаю, що зараз там нікого немає. Анікогісінько.

Напевно тобі цікаво, що сталося з Будиночком-на-мисі. Самотній, відрізаний від усіх, він стоїть там, де й завжди, дивлячись на безкраїй океан із вершини мису. Минулої зими шторм розніс ущент те, що залишалося від маленького причалу на пляжі. Один заможний ювелір, що приїхав з якогось невідомого міста, хотів купити його, спокусившись сміховинною ціною, але західні вітри й величезні хвилі, що б’ються об стрімкі скелі, змусили передумати. Сіль глибоко в’їлася у вибілену деревину. Таємна стежина, що вела до лагуни, перетворилася на непрохідні хащі, зарослі дикими чагарниками й завалені вітроломом.