Карлос Сафон - Вересневі вогні

Совелі зробили ще одне болісне відкриття: кількість людей, які проголошували себе друзями й покровителями, зменшувалася швидше, ніж іній, що тане на сонці. Ситуація дещо покращилася влітку, коли Анрі Леконт, давній друг Армана Совеля, запропонував їм оселитися у маленькому помешканні на Монпарнасі. Нова домівка розташовувалася над крамницею малювального приладдя, що належала Анрі. Господар відмовився брати від них гроші, відклавши оплату до кращих часів. Він лише попросив Доріана допомагати йому розносити замовлення, оскільки біль у колінах обмежував його рухливість. Симона не могла підібрати слова, аби віддячити старому мсьє Леконту за його доброту. Втім, торговець не очікував жодної подяки. У світі, де переважали щури, їм пофортунило зустріти янгола.

Коли зима тихенько підкралася до міста, Ірен виповнилося чотирнадцять років, хоча вона почувалася двадцятичотирирічною жінкою. У день народження вона витратила гроші, зароблені в танцювальній залі: купила пиріг і відсвяткувала цю подію з Симоною та Доріаном. Відсутність Армана важким тягарем тиснула на їхні плечі. Зібравшись у тісній вітальні крихітної оселі на Монпарнасі, вони разом задули свічки на пирозі й загадали одне-єдине бажання: нехай згасле полум’я забере в небуття привид нещастя, що переслідував їх останніми місяцями. Цього разу молитви були почуті. Вони ще не здогадувалися, що похмурий рік добігав кінця.

Минуло кілька тижнів, і за обрієм несподівано зажевріла іскра надії. Завдяки старанням мсьє Леконта та його широкому колу знайомих Симона отримала шанс влаштуватися на пристойну роботу в Блакитній Бухті – маленькому приморському містечку, далеко від сірих паризьких туманів, далеко від сумних спогадів про останні дні Армана Совеля. Один заможний винахідник і виробник іграшок шукав економку, якій можна було б довірити управління його розкішним маєтком, зведеним посеред лісу Кравенмор.

Винахідник та його дружина усамітнено жили у величезному будинку поряд зі старою іграшковою фабрикою, яка наразі не працювала. Олександра, дружина лялькаря, була тяжко хвора й понад двадцять років не виходила зі своєї кімнати. Новій економці пропонувалася щедра винагорода. Крім того, Лазарус Жан дозволяв усій родині оселитися у Будиночку-на-мисі – скромному помешканні, зведеному над скелястим урвищем, на самісінькій вершині мису, з протилежного боку Кравенморського лісу.

У середині червня 1937 року мсьє Леконт попрощався з Совелями на шостій платформі Аустерліцького вокзалу. Симона та її двоє дітей сіли в поїзд, що мав відвезти їх до узбережжя Нормандії.

Спостерігаючи за тим, як вагони повільно зникають удалині, старий Леконт подумки усміхнувся. Його охопило передчуття, ніби історія родини Совелів – справжня історія – тільки-но розпочалася.

Перебравшись до Будиночка-на-мисі, Ірен та її мати першого ж дня спробували навести лад у своїй новій оселі. Тим часом Доріан відкрив для себе нове захоплення – географію, або, якщо точніше, креслення мап. Озброївшись олівцями й альбомом, подарованими Анрі Леконтом на прощання, молодший син Симони Совель сховався в улоговинці між скелями, природному оглядовому майданчику, звідки поставала казкова панорама.

Містечко з маленькою риболовецькою пристанню розкинулося посеред просторої бухти. На схід простягався неозорий піщаний берег – перлинна пустеля біля води, – відомий як Пляж англійця. Трохи далі вістря мису націлювалося на горизонт. Нова домівка родини Совелів була побудована на його краєчку, що відділяв Блакитну бухту від широкої затоки, яку місцеві називали Чорною бухтою через темний колір води й велику глибину.

Десь там, у відкритому морі, Доріан міг розгледіти вкритий прозорим серпанком острівець із маяком, розташований за пів милі від узбережжя. На острівці височіла темна й загадкова вежа маяка, напівприхована довколишніми туманами. Спрямувавши погляд униз, на землю, хлопчик добре бачив свою матір і сестру Ірен, які сиділи на веранді Будиночка-на-мисі.

Нова оселя, двоповерхова будівля з білого дерева, примостилася на стрімчаках, наче тераса, що зависла над проваллям. За будинком починалася лісова гущавина, а за кронами дерев височів Кравенмор – величний маєток Лазаруса Жана.

Кравенмор радше нагадував замок, кафедральну споруду, плід бурхливої, збоченої уяви. На гостроверхому даху було видно справжній лабіринт арок, аркбутанів, веж і бань. Хрестоподібна будівля мала кілька крил. Доріан уважно роздивився зловісні обриси домівки Лазаруса Жана. Армія гаргуйль та ангелів, вирізьблених з каменю, охороняла фриз фасаду, неначе збіговисько привидів, що завмерли в очікуванні ночі. Згорнувши альбом, Доріан зібрався вертатися. Йому було цікаво, якого штибу людина могла поселитися в такому дивному місці. Невдовзі він матиме нагоду з’ясувати це – сьогодні ввечері їх запросили повечеряти у Кравенморі. Знак увічливості з боку їхнього нового покровителя – Лазаруса Жана.