Карлос Сафон - Вересневі вогні

Понад двадцять років Олександра Жан страждала від дивної невиліковної хвороби, що прикувала її до ліжка. Дружина Лазаруса усамітнено жила в своїй кімнаті на третьому поверсі західного крила. Ніхто, крім чоловіка, не переступав поріг її спальні. Він доглядав її й робив усе необхідне, щоб полегшити її муки. Лялькар розповів їм страшну історію про те, як його дружина – за тих часів вродлива життєрадісна жінка – заразилася загадковою хворобою, коли вони подорожували країнами Центральної Європи.

Вірус, від якого вочевидь не існувало ліків, поступово заволодів її тілом. Невдовзі вона вже не могла ходити й тримати в руках навіть найлегші предмети. Упродовж наступних шести місяців її стан так погіршився, що вона перетворилася на інваліда, бліду тінь тієї красуні, з якою Лазарус побрався за кілька років до трагедії. Коли минув рік, її пам’ять почала слабшати, і за кілька тижнів жінка насилу впізнавала власного чоловіка. Вона припинила розмовляти, а її очі стали схожими на бездонні колодязі. Їй було двадцять шість років. Відтоді Олександра Жан ніколи не виходила за межі Кравенмору.

Совелі слухали печальну оповідь Лазаруса, зберігаючи шанобливу мовчанку. Було очевидно, що лялькар дуже настраждався за двадцять років відлюдницького життя. Засмучений спогадами, він спробував розрядити атмосферу і змінив тему, заходившись нахвалювати надзвичайний торт Хани. Проте Ірен не могла не звернути увагу на його скорботний погляд.

Їй неважко було уявити безрадісне життя Лазаруса Жана. Втративши все, що любив, він сховався у світі власних фантазій, створив сотні предметів, прагнучи втекти від цілковитої самотності, що оточувала його.

Вислухавши оповідь лялькаря, Ірен зрозуміла, що віднині не зможе сприймати фантазійний всесвіт Кравенмору як неймовірний, приголомшливий витвір генія. Вона на власному досвіді знала, яку порожнечу залишає в душі втрата близької людини, тож здогадалася, що Кравенмор – ніщо інше, як темне відображення лабіринту самоти, де Лазарус Жан блукав останні двадцять років. Кожен мешканець цього магічного світу, кожне фантастичне творіння були мовчазною сльозою нещасної людини.

Наприкінці вечері Симона Совель склала чітке уявлення про свої майбутні обов’язки в цьому будинку. Вона виконуватиме приблизно ті ж функції, що й економка. Така діяльність не мала стосунку до основної професії Симони, яка раніше працювала вчителькою, але вона прагнула докласти всіх зусиль, щоб виправдати сподівання мсьє Жана й забезпечити перспективне майбутнє дітям. Мадам Совель мала контролювати роботу Хани та погодинних слуг, взяти на себе управління й утримання маєтку, спілкуватися з постачальниками й місцевими торговцями, вести кореспонденцію, закупати необхідні харчі, а також гарантувати, що ніхто і ніщо не турбуватиме лялькаря в його добровільному відлюдництві. Крім того, її посада передбачала придбання книг для бібліотеки Лазаруса. Покровитель прозоро натякнув, що вчительське минуле Симони відіграло вирішальну роль, коли він обрав її, знехтувавши іншими, більш досвідченими претендентками. Лазарус підкреслив, що ця місія – найважливіша з-поміж усіх доручених їй завдань.

За свої зусилля Симона могла розраховувати на гідну зарплату й отримувала право проживати в Будиночку-на-мисі разом зі своєю родиною. Лазарус зобов’язався покрити витрати на навчання Ірен та Доріана в новому шкільному році, після літніх канікул. Також він зголосився оплатити університетський курс, якщо діти цього забажають і виявлять відповідні здібності. Зі свого боку Ірен і Доріан могли допомагати матері по господарству й виконувати будь-які її обов’язки за умови, що вони поважатимуть золоте правило: не порушувати межі, встановлені господарем будинку.

Згадуючи останні місяці й постійні хвилювання через борги та бідність, Симона Совель вирішила, що пропозиція Лазаруса – справжній дарунок небес. Блакитна Бухта була райським куточком, де вона воліла розпочати нове життя зі своїми дітьми. Робота була чудовою, а Лазарус справляв враження доброї, великодушної людини. Рано чи пізно фортуна мала усміхнутися їм. Так склалося, що вони потрапили у ці далекі краї, але вперше за довгий час Симона радо сприймала життєві зміни. Ба більше: якщо інтуїція не підводила її (а вона обманювала дуже рідко), жінка передбачала, що їхні стосунки з Лазарусом будуть щирими й теплими. Вона не виключала, що товариство й присутність її родини у Кравенморі можуть виявитися ліками від безмежної самотності, що оточувала цього чоловіка.