Карлос Сафон - Вересневі вогні

Після кількахвилинної нічної прогулянки, що видалася Ірен нескінченною, перед ними постав масивний кутастий силует Кравенмору, наче огорнений туманом замок із якоїсь легенди. У широких вікнах величезного дому Лазаруса Жана миготіли золотаві вогні. Вервечка гаргуйль чітко вирізнялася на тлі неба. Трохи далі виднілася фабрика іграшок – прибудова до основного будинку.

Вибравшись із лісових хащ, Симона та її діти зупинилися, роздивляючись монументальний маєток власника фабрики. Тієї миті з кущів випурхнув схожий на крука птах і, залопотівши крилами, окреслив вигадливу траєкторію над садом, що оточував Кравенмор. Потім він кілька разів облетів один із кам’яних фонтанів і приземлився біля ніг Доріана. Тріпотіння крил припинилося. Перевернувшись на бік, крук якийсь час ритмічно похитувався туди-сюди, але зрештою заціпенів. Хлопчик став навколішки й повільно простяг праву руку до птаха.

– Обережно, – попередила його Ірен.

Не зважаючи на її пораду, Доріан погладив крукове пір’я. Птах не подавав ознак життя. Хлопчик узяв його на руки й розправив крила. На обличчі промайнув розгублений вираз. Кілька секунд по тому він розвернувся до Ірен і Симони.

– Він дерев’яний, – пробурмотів Доріан. – Це машина.

Усі троє мовчки перезирнулися. Симона Совель зітхнула й попросила дітей:

– Я хочу, щоб ми справили гарне враження. Домовилися?

Вони ствердно кивнули. Доріан поклав дерев’яного птаха на землю. Симона злегка усміхнулася і жестом заохотила їх іти вперед. Вони почали підніматися біломармуровими гвинтовими сходами, що вели до великого бронзового порталу, за яким ховався потаємний світ Лазаруса Жана.

Двері Кравенмору розчахнулися перед ними, тож їм не довелось скористатися дивним бронзовим клепалом у формі голови янгола. Зсередини будинку линуло яскраве золоте сяйво. На освітленому порозі завмерла темна постать. Силует ожив і раптово нахилив голову. Почувся тихий механічний тріск, і стало видно обличчя. На них витріщалися мертві очі – звичайні скляні кульки, вставлені в очниці маски, позбавленої будь-якого виразу. Губи кривилися у моторошній посмішці.

Доріан знервовано сковтнув слину. Ірен і Симона – більш полохливі за своєю натурою – відступили на крок. Фігура простягла до них руку і знову заклякла.

– Сподіваюся, що Крістіан не налякав вас. Це старе дурне створіння.

Совелі одночасно розвернулися до підніжжя сходів, звідки лунав голос. Вони побачили приємного чоловіка, який явно насолоджувався періодом щасливої зрілості. В його усмішці відчувалося певне лукавство. Блакитні очі виблискували під густою гривою сивого, ретельно розчесаного волосся. Господар будинку був бездоганно одягнений і тримав у руці різнобарвну палицю з чорного дерева. Наблизившись до гостей, він шанобливо вклонився їм.

– Мене звуть Лазарус Жан. Гадаю, я маю вибачитися перед вами, – мовив чоловік.

Його голос був теплим, м’яким, одним із тих, що вміють заспокоювати й викликати довіру. Великі блакитні очі пильно оглянули кожного гостя і зрештою зупинилися на обличчі Симони.

– Я здійснював мою звичну вечірню прогулянку лісом і трохи запізнився. Мадам Совель, якщо не помиляюсь…

– Приємно познайомитися, мсьє.

– Будь ласка, зовіть мене Лазарус.

Симона кивнула.

– Моя донька Ірен. А це Доріан, молодший син.

Лазарус Жан обережно потиснув дітям руки. Дотик його долоні був приємним і впевненим, а заразлива усмішка викликала симпатію.

– Чудово. Що стосується Крістіана , вам не варто його боятися. Я зберіг його як спогад про мої перші експерименти. Він тупуватий і має не надто приязний вигляд. Я знаю.

– Невже це машина? – захоплено скрикнув Доріан.

Симона не встигла зупинити його докірливим поглядом. Лазарус усміхнувся хлопчикові.

– Можна і так сказати. З технічного погляду Крістіан є тим, що ми називаємо роботами.

– Ви самі його виготовили, мсьє?

– Доріане, – втрутилася мати.

Лазарус знов усміхнувся. Цікавість хлопчика вочевидь не дратувала його.

– Так. Я виготовив його й багатьох інших. У цьому полягає – точніше полягала – моя робота. Втім, вечеря зачекалася нас. Може, ми обговоримо всі ці теми й краще познайомимося за столом, поки куштуватимемо смачні страви?

Чудові пахощі печені вабили їх, мов чарівний еліксир.

Ні зустріч із дивним роботом, ні чудернацький фасад Кравенмору не підготували відвідувачів до сюрпризів, що чекали на них усередині маєтку Лазаруса Жана. Переступивши поріг, вони опинилися у фантастичному світі, який перевершував усі їхні фантазії.