Карлос Сафон - Вересневі вогні

Розкішні сходи спіраллю злітали у безмежжя. Піднявши очі, Совелі побачили проліт, який вів до центральної вежі Кравенмору, увінчаної чарівним ліхтарем, що випромінював примарне, невловиме світло. Під пеленою цього ірреального сяйва виднілася нескінченна галерея механічних істот. Гостям усміхався великий настінний годинник із живими очима й карикатурною гримасою. Балерина у прозорій фаті крутилася навколо власної осі в центрі овальної зали. Кожен предмет, кожна дрібничка були частиною магічного всесвіту, створеного Лазарусом.

Ручки дверей були виготовлені у вигляді усміхнених облич, які підморгували, коли хтось повертав їх. Окутаний туманом великий пугач із прекрасним оперенням витріщав очі з розширеними зіницями й повільно змахував крилами. Десятки чи навіть сотні мініатюрних фігурок та іграшок займали всі стіни й вітрини – знадобилося б ціле життя, аби роздивитися це немислиме розмаїття. Маленький грайливий механічний цуцик метляв хвостом і гавкав на металеве мишенятко. З невидимої стелі звисала карусель із феями, драконами, зірками, які танцювали під акомпанемент далекої мелодії музичної скриньки й ширяли в повітрі, оточивши хороводом замок, що ледь виднівся серед ватяних хмар.

Куди б Совелі не спрямовували погляд, їм відкривалися нові дива, нові чудернацькі винаходи, геть не схожі на те, до чого вони звикли. Лазарус весело спостерігав за завороженими гостями, які на кілька хвилин скам’яніли на місці.

– Це… неймовірно! – скрикнула Ірен, не вірячи власним очам.

– Ви побачили лише вестибюль. Але я дуже радий, що вам подобається, – мовив Лазарус, церемонно кивнувши. Потім він повів їх до просторої їдальні Кравенмору.

Онімілий від подиву Доріан роздивлявся всі ці дивовижі широкими, як блюдця, очима. Симона й Ірен були вражені не менше; вони докладали неабияких зусиль, щоб не піддатися магії цього будинку і не впасти у стан трансу.

Як і передбачалося, зала, де подавали вечерю, перевершила те, що вони побачили у вестибюлі. Всі предмети – келихи, столове приладдя, тарілки, розкішні килими – несли на собі відбиток особистості Лазаруса Жана. Жодна річ не належала до реального світу – буденного, сірого й відразливо нормального, – що простирався за межами маєтку. Особливу увагу Ірен привернув величезний портрет над каміном із вирізьбленими драконами, з чиїх пащ вивергалося полум’я. На полотні була зображена сліпучої краси пані в білій сукні. Магія її очей стерла межу між реальністю і творінням художника. На кілька секунд Ірен потонула в цьому чарівному, гіпнотичному погляді.

– Моя дружина Олександра… Тоді вона ще була при доброму здоров’ї. Щасливі часи, – пролунав за її спиною голос Лазаруса, сповнений меланхолії і смирення.

Вечеря в осяяній свічками залі протікала приємно. Лазарус Жан виявився чудовим господарем і швидко завоював прихильність дітей своїми жартами й захопливими оповідками. Крім усього іншого, він повідомив їм, що дивовижні наїдки, які вони куштували, приготувала дівчинка Хана – ровесниця Ірен, що працювала у нього куховаркою і покоївкою. За кілька хвилин початкова напруженість зникла, і всі заглибилися у невимушену розмову, яку лялькар уміло й непомітно скеровував у потрібне русло.

Коли принесли смаженого індика, коронну страву Хани, родина Совелів почувалася так, наче вони завітали до давнього знайомого. Симона помітила, що між її дітьми й Лазарусом виникла взаємна симпатія. Це заспокоїло її, тим паче що вона теж не залишилася байдужою до привітного господаря.

Підтримуючи цікаву бесіду, Лазарус детальніше розказав їм про все, що стосувалося маєтку й обов’язків, передбачених новою посадою Симони. Щоп’ятниці Хана брала вихідний і проводила увесь день зі своєю родиною – простими собі людьми, що мешкали у Блакитній Бухті. Лазарус запевнив їх, що вони ще матимуть нагоду познайомитися з нею, щойно вона повернеться на роботу. Крім господаря та його дружини, Хана була єдиною особою, що проживала у Кравенморі. Вона мала допомогти їм адаптуватися до нового місця і розв’язати всі питання, пов’язані з переїздом.

Щойно подали десерт – напрочуд смачний малиновий торт, – Лазарус пояснив, чого очікував від новоприбульців. Попри те що власник фабрики відійшов від справ, час від часу він працював в іграшковій майстерні, розташованій у додатковому крилі на прибудинковій території Кравенмору. Совелям заборонялося навідуватись як на фабрику, так і до кімнат на горішніх поверхах. Вони не повинні були заходити туди за жодних обставин. Особливо це стосувалося західної частини маєтку, де були покої Лазарусової дружини.