Олександр Грін - Золотий ланцюг

Звідки їхали ці дві людини, що залучили мене в викрадення «Еспаньоли», я гарненько не зрозумів, — так був я збуджений і щасливий, що солона суха риба дядечка Гро пропала в кольоровому тумані істинної, несподіваної пригоди. Одним словом, вони їхали, але запізнилися на потяг. Запізнившись на потяг, запізнилися завдяки цьому на пароплав «Стім», єдине судно, що обходить раз в день береги обох півостровів, звернених один до одного своїми вістрями; «Стім» йде у чотири, в'ється серед лагун і повертається вранці.

Тим часом невідкладна справа вимагає їх на мис Гардена або, як ми назвали його, «Троячка» — за образом трьох скель, що стоять у воді біля берега.

— Сухопутна дорога, — сказав старший, якого звали Дюрок, — віднімає два дні, вітер для човна сильний, а бути нам треба до ранку. Скажу прямо, чим раніше, тим краще… І ти повезеш нас на мис Гардена, якщо хочеш заробити, — скільки ти хочеш отримати, Санді?

— Так вам треба поговорити з шкіпером, — сказав я і викликався сходити в трактир, але Дюрок, рушивши бровою, дістав гаманець, поклав його на коліно і дзенькнув двома стовпчиками золотих монет. Коли він їх розгорнув, в його долоню пролився блискучий струмінь, і він став гратися ним, підкидати, говорячи в такт цьому чарівному дзвону.

— Ось твій заробіток сьогоднішньої ночі, — сказав він, — тут тридцять п'ять золотих. Я і мій друг Естамп знаємо кермо і вітрила і весь берег всередині затоки, ти нічим не ризикуєш. Навпаки, дядько Гро оголосить тебе героєм і генієм, коли за допомогою людей, яких ми тобі дамо, повернешся ти завтра вранці і запропонуєш йому ось цей банковий білет. Тоді замість однієї калоші у нього будуть дві. Що стосується цього Гро, ми, відверто кажучи, раді, що його немає. Він буде міцно шкребти бороду, потім скаже, що йому треба піти порадитися з приятелями. Потім він пошле тебе за випивкою «сприснути» відплиття і нап'ється, і треба буде вмовляти його відірватися від стільця — стати до керма. Взагалі, буде так спритно з ним, як, надівши на ноги мішок, танцювати.

— Хіба ви його знаєте? — здивовано запитав я, тому що в цю хвилину дядько Гро як би побув з нами.

— О ні! — сказав Естамп. — Але ми… гм… чули про нього. Отже, Санді, пливемо.

— Пливемо… О рай земний! — нічого лихого не відчував я серцем в словах цих людей, але бачив, що турбота і гарячність гризуть їх. Мій дух нагадував трамбівку під час її роботи. Пропозиція зайняла дух і засліпила мене. Я раптом зігрівся. Якби я міг, я запропонував би цим людям стакан грогу і сигару. Я зважився без застережень, щиро і з усім згоджуючись, так як все було правда і Гро сам вимолив б цей білет, якби був тут.

— У такому випадку. Ви, звичайно, знаєте… Ви не підведете мене, — пробурмотів я.

Все змінилося: дощ став жартливий, вітер грайливий, сам морок, булькаючи водою, говорив «так». Я відвів пасажирів в шкіперську каюту і, поспішаючи, щоб не захопив і не затримав Гро, розв'язав вітрила, — два косих паруси з підйомної реєю, зняв швартови, поставив клівер, і, коли Дюрок повернув кермо, «Еспаньола» відійшла від набережної, причому ніхто цього не помітив.

Ми вийшли з гавані на міцному вітрі, з добрячою кільовою хитавицею, і як тільки повернули за мис, біля керма став Естамп, а я і Дюрок опинилися в каюті, і я втупився в цього чоловіка, тільки тепер ясно представивши, як буде почувати себе дядько Гро, якщо він повернувся з братом з трактиру. Що він подумає про мені, я не смів навіть уявити, так як його мозок, вірно, повний був кулаків і ножів, але я чітко бачив, як він говорить братові: «Чи те це місце, чи ні? Не збагну».

— Вірно, те, — повинен сказати брат, — це те саме місце і є, — ось тумба, а ось вивернута плита; поруч стоїть «Мелузіна»… та й взагалі…

Тут я побачив самого себе з рукою Гро, що вчепилась в моє волосся.

Незважаючи відстань, що на відділяла мене від біди, враження постало настільки грізним, що, поспішно моргнувши, я став розглядати Дюрока, щоб не смутитись далі.

Він сидів боком на стільці, звісивши праву руку через його спинку, а лівою притримуючи плащ, що сповзав. У цій же лівій руці його диміла особлива плоска цигарка з золотом на тому кінці, який кладуть в рот, і її дим, зачіпаючи моє обличчя, пахнув, як хороша помада. Його оксамитова куртка була розстебнута біля самого горла, оголюючи білий трикутник сорочки, одна нога відставлена далеко, інша — під стільцем, а лице думало, дивлячись повз мене; у цій позі заповнив він собою всю маленьку каюту. Бажаючи бути на своєму місці, я відкрив шафку дядька Гро зігнутим цвяхом, як робив це завжди, якщо мені не вистачало чогось по кухонній частині (потім замикав), і поставив тарілку з яблуками, а також синій графин, до половини налитий горілкою, і витер пальцем склянки.