Ернст Гофман - Золотий горнець

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклали а німецької Сидір Сакидон та Євген Попович

Передмова ЮРІЯ ЯНКОВСЬКОГО

Загальноєвропейська популярність прийшла до Гофмана в перші десятиліття XIX ст. Його захоплено читали, про нього багато говорили і сперечались. Його образи згодом полонили творчу свідомість видатних письменників світу — Бальзака і Діккенса, Гоголя і Достоєвського. За Гофманом посмертно утвердилась слава видатного представника європейського романтизму.

На надгробку письменника викарбувати «Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився в Кенігсбергу, в Пруссії, 24 січня 1776 року і помер у Берліні 25 червня 1822 року. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець». Поетом, музикантом і живописцем Гофман був за покликанням — схильність до мистецтва він став виявляти ще в дитячі роки, — а юристом йому довелося стати «по спадковості»: виходець з бюргерської родини, він, як і всі «небезталанні» її члени, мусив вступити на юридичний факультет Кенігсберзького університету. Напис на надгробку містив у собі, отже, чимало іронії — іронії його болісно-гіркої долі. Сизіфова праця, з якого сам Гофман не раз порівнював свою службову кар'єру, не тільки сковувала його можливості художника, а й надавала його природному потягові відтінку драматизму. І навіть коли у 1806 році Гофман покінчив, нарешті, з ненависною службою урядового чиновника і на довгий час, здавалося б, дістав можливість займатися улюбленою справою, — те не дало йому втіхи: свою улюблену справу — живопис і музику, а згодом і літературу — він змушений був зробити єдино можливим засобом здобуття коштів для існування. Гофман жив і працював у Кенігсбергу, в багатьох польських містах, зокрема і у Варшаві (всі вони до 1806 р. входили до складу Пруссії), а також у Бамбергу, Лейпцігу, Дрездені і Берліні, захоплювався музикою, театром, живописом і графікою, був постійним рецензентом кількох газет. У 1814 р. повернувся до ненависної служби в судовому відомстві, водночас багато сил віддавав літературній роботі, зажив собі сумної слави спірита і візіонера, а часом і просто божевільного… Гофман так і не прийняв сучасного йому бездуховного власницького світу з його всепоглинаючим утилітаризмом, з його «допотопною байдужістю до всіх загальних і духовних інтересів» [1] К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. І, с 568. . Помер Гофман у злиднях, не залишивши своїм спадкоємцям ні чого, крім боргів…

Гофман не був письменником мислителем — таким, скажімо, я а його попередники Фрідріх і Август Шлегелі. Проте, як і більшість представників німецького романтизму, він поділяв поширену у німецькій «романтичній філософії» думку про всеосяжний характер мистецтва. Як і численні його сучасники, Гофман прийняв романтичну картину безперервно змінюваного світу, відкинув метафізичні уявлення про усталеність буття, зрозумів вічний саморозвиток всесвіту, його постійний зв'язок і взаємодію а людською свідомістю. Він усім своїм єством сприйняв ідею єдності людини з природою — не лише в загальнофілософському, а й у буденному розумінні.

Світосприймання Гофмана сформувалося в умовах феодально-роздрібненої Німеччини, що, на відміну, скажімо, від Англії або Франції, не лише перебувала в стані соціально-економічного занепаду, а й була фактично позбавлена навіть загальнонаціональної свідомості. Вихований в атмосфері бюргерської обмеженості, Гофман, проте, не став виразником інтересів свого середовища. Він, власне, й не належав до нього. Його духовні прагнення були пов'язані з іншою стихією — з театром, образотворчим мистецтвом, музикою, літературою. Ця стихія що певною мірою могла живитись настроями французької революції кінця XVIII ст., ідеї якої жили у свідомості певних груп прогресивної німецької інтелігенції і в XVIII, і в XIX ст.