Апулей: Метаморфози, або Золотий осел

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З латинської переклали Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк

Передмова Йосипа Кобова

Примітки Юрія Цимбалюка

Як і переважна більшість сучасних літературних видів і жанрів, так і роман мав свої витоки в античності. Щоправда, сам термін «роман» — не античного походження, а середньовічного, але паростки роману як літературного жанру з притаманними йому рисами намітилися вже у грецько-римську давнину. Там «викристалізувались деякі_ його різновиди (любовно-пригодницький, любовно-буколічний, побутовий, сатиричний, історико-біографічний), його сюжетні лінії та стильові особливості. Сама ж античність для позначення творів романічної літератури послуговувалась такими назвами, як «оповідь», «діяння», «повість» тощо. Роман був останнім розповідним жанром в'янучої античності, останнім злетом давньогрецького красного письменства: його апогей припадав на II–III ст. н. е. Виник він, вбираючи в себе як досвід фольклорно-міфологічної творчості, так і досягнення тих літературних жанрів, де знайшло вияв зацікавлення особистістю, сім'єю, приватними взаємовідносинами (новела, епістолографія, риторичні вправи). Про зміст, композицію, характерні колізії, мовностилістичні особливості давньогрецького роману дають нам уявлення декілька пам'яток цього літературного жанру, які дійшли до наших днів. Хронологічно першим давньогрецьким романом, який у непошкодженому вигляді зберігся до нашого часу, в «Повість про Херея і Каллірою», твір, написаний у II ст. н. е. Харітоном.

Під могутнім впливом грецького роману, розвивався цей вид літератури і в Стародавньому Римі. Єдиною пам'яткою римської романічної прози, яка повністю дійшла до наших днів і в «Метаморфози, абр Золотий осел» з II ст. н. е. Автор цього роману Луцій Апулей, виходець з Північної Африки, який народився близько 124 р. н. е. в місті Мадаврі, римській військовій колонії, в сім'ї заможного й іменитого чиновника. Освіту здобував Апулей у рідному місті й Карфагені, виявляючи інтерес до риторики й філософії. Згодом, з метою здобути ширшу освіту, подався в Афіни — центр грецької науки, де поглиблював свої знання в галузі філософії; особливо захоплюючись вченням школи платоніків. Деякий час він перебував у Римі. Там, вдосконаливши свої знання з латинської мови, почав виступати в суді у ролі захисника. Відвідав також Єгипет, де ознайомився з Містеріями Ізіди й Озіріса. Обвинувачений у 158 р. в заняттях магією, за допомогою якої нібито «зачарував» і одружився з багатою вдовою. Апулей захищав себе в промові, названій «Апологією». Хоча він і був виправданий, проте репутація чаклуна так і залишилась за ним назавжди. Постійним місцем проживання Апулея став Карфаген, де до нього ставилися з великою пошаною як до видатного, оратора й верховного жерця провінції. Рік смерті письменника невідомий: помер він десь близько 180 р,

Час, коли жив Апулей — II століття (правління імператорів Адріана й Антонінів), — це період найвищого розвитку римського рабовласницького суспільства, період могутності імперії, її найбільшого територіального поширення. Разом з тим уже тоді з'являються симптоми в'янення й занепаду цієї могутньої держави. Дедалі гіршало становище народних мас. Люди, втрачаючи надію на краще завтра, шукали втіхи в релігії й містицизмі. Великим успіхом користувалися східні культи — єгипетські, сірійські, малоазійські, перські, ширилася християнська віра. Популярність здобули містерії перського бога Мітри й єгипетських богів Ізіди й Озіріса. Ці культи й містерії сильно діяли на уяву і почуття посвячених, нібито відкривали таємниці потойбічного світу й обіцяли посмертне блаженство. Росла віра в магію та астрологію, множились, як гриби після дощу, віщуни і пророки, чудотворці і ясновидці. Забобони, віру в чудеса, релігійний фанатизм того часу нещадно картав сучасник Апулея грецький сатирик Лукіан із Самосати, «Вольтер класичної давнини» (визначення Ф. Енгельса).