Апулей - Метаморфози, або Золотий осел

Не високої думки автор про римське судочинство. Він закидає суддям продажність, яка бере початок від славнозвісного суду Паріса (кн. X, розд. 33).

Тут кількома мазками змальовано гумористичну сцену продажу риби на ринку (кн. І, розд. 24–25), там— продаж осла з аукціону з гіперболічно-насмішкуватим вихвалянням товару (кн. VIII, розд. 23–25). Тут детально описано пишний бенкет у знатній сім'ї з вишуканими наїдками і напитками (кн. II, розд. 19–20), в іншому місці вміщене опис пантоміма — балету, який дає нам уявлення про високий рівень античної сценографії (кн. X, розд. 30–32).

Історично вірно відтворено розгул грабіжницьких банд: розбишаки нападають на подорожніх, на будинки, помістя, села (кн. III–IV). Розбещені молодчики, сини знатних батьків, «золота молодь», хуліганять вночі, грабуючи й б'ючи перехожих (кн. II, розд. 18)..

У творі знайшла віддзеркалення віра тогочасних греків і римлян у чуда, магію, ворожіння, лихі прикмети, сновидіння, демонів, заклинання, привиди, у появу душ померлих, любовні чари та інші забобони й передсуди. На легковірності людей наживаються мандрівні ворожбити-шарлатани типу Діофана (кн. І І, розд. 12–14) чи жебрущі священнослужителі Сірійської богині, які обдурюють людей, виманюють гроші за «віщування» (кн. VIII, розд. 29; кн. IX, розд. 8–10). Широкі маси вірять у надприродну силу чаклунок. Фессалійська господиня Луція Памфіла славиться своїм відьомським мистецтвом: вона вміє перетворитись у сову (кн. III, розд. І). Чаклунки можуть перетворювати людей у жаб, бобрів, баранів, птахів. (кн. І, розд. 9) і самі можуть стати чим завгодно: собаками, мишами, совами, мухами (кн. II, розд. 22). Їхні чари можуть припинити пологи у вагітних жінок (кн. І, розд. 9), перенести будинок в інше місце (кн. І, розд. 10) тощо. Діють відьми-перевертні, які крадуть частини тіла з трупів (кн. II, розд. 21–30), виступають ламії — казкові злі духи, що вночі поїдають тіла молодих юнаків і п'ють їхню кров (кн. І, розд. 17). Небіжчикам з допомогою заклинань на коротку мить повертається життя (кн. II, розд. 29). Привиди залякують людей і змушують їх до самогубства (кн. IX, розд. 30). Дракони прибирають людської подоби, щоб заманювати людей у своє лігво і там їх умертвляти (кн. VIII, розд. 18–21).

До описуваних у романі «чудес» Апулей ставиться критично. Так, він з насмішкою описує дії відьом Мерої й Пантії, глузує з віщого хисту ясновидця-дурисвіта Діофана. Іронія відчувається в розповіді про чаклунок, які відрізали ніс і вуха вартівникові, що пильнував труп, і в описі дій жерця Затхласа, який заклинаннями воскрешав мерця тощо. Проте слова Луція (кн. І, розд. 20): «Я принаймні нічого не вважаю неможливим» можна, в деякій Мірі, розглядати як вислів поглядів самого автора, що цікавився окультизмом і де виключав можливості надприродних явищ у житті людей.

Нагромадження чудесного в «Метаморфозах» є даниною поширеній в тогочасному грецько-римському суспільстві вірі в чудеса, даниною смакові широких читацьких мас, радих почитати про щось несамовите, а також є виявом особистих зацікавлень автора магією.

У «Метаморфозах» перед очима читача дефілює довга колона представників різних суспільних верств і професій, різного характеру й віку. Рельєфно зображений герой роману Луцій, юнак приємної зовнішності, гострого розуму, освічений, легкодушний, темпераментний, жадібний до знання і окультних наук, цікавий до всього. Цей інтерес до магії відіграв фатальну роль в його житті, за нього довелось йому гірко поплатитись. Ця риса вдачі не залишає Луція в личині осла: він любить, нашорошивши вуха, підслуховувати розмови людей, підглядати, спостерігати їхні вчинки. Крім нього, в творі діє безконечна кількість другорядних персонажів, з яких одні зв'язані з ходом подій і особою головного героя, інші тільки виступають у вставних новелах чи епізодах. Це лихвар Мілон — античний Гобсек, який позичав гроші під високі проценти, але живе нужденно, легковажна і влюблива Фотіда, торговець сиром, великосвітська дама Біррейа, пихатий наглядач за порядком і цінами на ринку, наївний Телерон, віщун-дурисвіт Діофан, казково багатий Демохар, який на власні кошти влаштовує для міста гладіаторські видовища, полювання на ведмедів та інших звірів, хлопець-садист, що знаходить задоволення в катуванні осла, брутальний римський центуріон, відважний наречений, який для врятування коханої не вагається увійти в розбійницьке лігво, видаючи себе за розбійника, городник-злидар, землевласник-самодур, що ні перед чим не зупиняється, аби загарбати земельну ділянку сусіда-хуторянина, високий сановник, який, насолоджуючись усіма розкошами життя, купує осла, щоб розважати себе і публіку його витівками, розбещена дама-содомітка, яка знаходить задоволення в любощах, з ослом, скромний мірошник, два брати — кондитер і кухар, шахраюваті священнослужителі Сірійської богині та інші.