Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Найширше життя індійців змалював Джемс-Фенімор Купер (1789–1851). Цій темі він присвятив відому серію романів про «Шкіряну панчоху», в яку входять: «Піонери» (1823), «Останній з могікан» (1826), «Прерія» (1827), «Слідопит» (1840) і «Звіробій» (1841). Сюжетна лінія цієї пенталогії розвивається, правда, в іншій послідовності, ніж хронологія їх виходу в світ, і охоплює п'ять періодів у житті центрального її героя Натанієля Бумпо протягом другої половини XVIII і початку XIX століття. Взявши собі за прототип реального мисливця Данієля Буна, друга індійців і хороброго вояка, Купер через його світосприймання піддає критиці буржуазну цивілізацію і заходи буржуазного суспільства, спрямовані на промислове, прозаїчне освоєння цілинної природи і підкорення волелюбних індійців. Купер зробив самого Натанієля Бумпо противником цих заходів, хоч той і належить до білих. Як вірно постеріг Оноре де Бальзак, у Купера Бумпо — «глибокомеланхолійний», «напівдикий, напівцивілізований». Купер торкається теми індійців і їхніх взаємин з білими і в трилогії на захист земельної ренти, написаній у формі родинної хроніки Літтлпейджа. Це романи: «Чортів палець» (1845), «Землемір» (1845) і «Червоношкірі» (1846). Купер, обороняючи природу Америки й індійців як дітей природи від наступу капіталізму, однак обстоює велику земельну власність як підставу цивілізації, в умовах якої він сам був вихований. Купер змальовує індійців з явною тенденційністю патріота Сполучених Штатів. Він ділить їх на союзників та противників янкі. До перших у нього симпатії, до других, які допомагають французьким колонізаторам, — явна неприязнь. Янкі у нього мудріші й гуманніші до індійців, аніж французи. Це, безперечно, характеризує слабку сторону романів Купера.

Пізніший американський романтик Генрі-Уодсуорт Лонгфелло (1807–1882) хотів створити американський епос, відмінний од європейського. Змістом такого епосу, за його задумом, мав бути фольклор племені ірокезів. Найвидатнішим пам'ятником цього епосу стала його поема «Пісня про Гайавату» (1855). Лонгфелло, наслідуючи Ірокезький фольклор, ідилічним тоном розповідає про індійців перед та під час появи перших європейських колонізаторів на індійських землях. Поет-учений оспівує приєднання «ідолян-індійців» до «християнської цивілізації», яку несуть, мов великі святоші, білі гості. Напівлегендарний Гайавата, герой поеми, ірокез XV століття, закликає своїх земляків гостинно прийняти «старших білих братів». Наскільки «ідилічні» були відносини між колонізаторами та їхніми «молодшими братами» — індійцями, свідчить безстороння історія, небезпідставно звинувачуючи «старших братів» у добре організованому розбої й винищуванні майже беззбройних людей.

Зовсім інші ноти звучать у романах англійського письменника Томаса-Майна Ріда (1818–1883), ірландця з походження й виразно окресленого ірландського патріота. Майна Ріда цілком справедливо можна вважати об'єктивним критиком американського колоніалізму і його практичної діяльності в індійському питанні. Як учасник американо-іспанської війни 1846–1848 років, письменник був свідком невпинної боротьби індійців з колонізаторами. Тому й присвятив він ряд своїх творів зображенню цього народу. Поруч з цікавими пригодами Майн Рід змалював у своїх романах («Мисливець за скальпами», «Білий вождь», «Квартеронка», «Оцеола, вождь семінолів», «Вершник без голови») чудові постаті волелюбних і сміливих індійців. Особливо треба відзначити роман «Оцеола, вождь семінолів». У ньому розповідається про події 30-х і початку 40-х років минулого століття на Флоріді, де Сполучені Штати Америки вели рішучий наступ на плем'я семінолів, на чолі якого тоді був вождь Оцеола. Зрада деяких старійшин племені, прийняття ними кабальних умов уряду США допомогли колонізаторам добитися успіхів. Але на ці умови не пристав Оцеола, вождь племені. Він продовжував боротьбу, і колонізатори перемогли лише тоді, коли їм пошпетило заманити Оцеолу для так званих «переговорів». Давши лицемірні гарантії особистої безпеки, вони схопили Оцеолу й кинули до в'язниці, де він і помер.

В романі «Оцеола, вождь семінолів» Майн Рід виступив не тільки як обвинувач Сполучених Штатів Америки, а й як ірландський патріот, обвинувач англійського уряду і його політики в Ірландії.

Цій же події присвятив свій вірш «Оцеола» (1890) великий американський поет-демократ Уолт Уїтмен (1819–1892), який був щирим другом поневолених індійців і негрів.

Можна було б назвати ще багато творів художньої літератури, присвячених темі американських індійців. Але тема ця ще далеко не вичерпана. Над нею працюють і письменники нашого часу.