Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

Гірський Грім — ватажок загону сітсікау, що зробив наскок на володіння дакотів.

Сітопанакі — «Ноги якої співають, коли вона йде», сестра Гірського Грома.

Шудегатша — «Дим», понка.

г) Білі:

Адамс — син фермера, раурайтер.

Томас і Тео — пастухи (ковбої), згодом — раурайтери.

Фред, або Фредді Кларк, прозваний Червоним Лисом, — шукач золота, мисливець, розвідник, контрабандист, довірений полковника Джекмана.

Пако Бакеріко, відомий під прізвиськом Моніто («Мавпочка»«), король контрабандистів.

Беззубий Бен — торговець хутром і трактирник.

Великий Джонні — трактирник.

Майор Самуїл Сміт — комендант передового форту.

Кет — його дочка.

Антоні Роуч — лейтенант, згодом капітан.

Полковник Джекман.

Лізелотта Вельскопф-Генріх народилася 15 вересня 1901 року в Мюнхені, в родині адвоката. Діставши у рідному місті вищу економічну й історико-філософську освіту, вона цілком присвячує себе літературній діяльності, яку розпочала ще у студентські роки. Та на перешкоді її широким творчим задумам став фашистський державний переворот 1933 року. Бути підспівувачем у гітлерівців письменниця не хотіла і стала на шлях активної політичної боротьби у лавах бійців руху Опору. Антифашистська діяльність її спочатку проходила в провінції, а з 1943 до 1945 року — у самому Берліні. Після розгрому фашизму Лізелотта Вельскопф-Генріх активно включилась в адміністративно-господарську та громадську роботу в Німецькій Демократичній Республіці.

З 1949 року вона — науковий співробітник університету імені Гумбольдта, а з 1960 року — професор стародавньої історії того ж університету.

Лізелотта Вельскопф внесла вагомий вклад у становлення нової літератури в Німецькій Демократичній Республіці. Першим визначним твором її був роман «Сини Великої Ведмедиці» (1951), широко відомий тепер не тільки на батьківщині письменниці, а й за межами Німеччини. Інтерес читачів до цієї книги пояснюється гарячою симпатією Вельскопф до справедливої боротьби індійців у Сполучених Штатах Америки проти колонізаторів. Увагу письменниці приваблювала також доля робітничого класу Німеччини у часи Веймарської буржуазно-демократичної республіки і в жорстокі часи фашизму. Цій темі Лізелотта Вельскопф присвятила трилогію «Двоє друзів» («Двоє друзів», «Шляхи розійшлися», «Побачення знову»). Це зворушлива історія життя двох інтелігентів протягом 1928–1945 років. Трилогія, написана в 1956 році, викликала чималий інтерес у німецьких читачів і була предметом досить великої дискусії в критиці Німецької Демократичної Республіки.

Нашу увагу в даному разі привертає роман «Сини Великої Ведмедиці». Тема життя, побуту, довготривалої і запеклої боротьби американських індійців проти колонізаторів цікавила літературних діячів різних країн ще тоді, як європейці познайомилися з Америкою. Це питання вивчали філологи, етнографи, фольклористи. Отже, тепер наука досить переконливо довела, звідки походять американські індійці.

Загальновживане слово «індійці» на означення первісного населення Америки помилкове. Помилка ця дуже давня, ще з кінця XV століття, з часу відкриття Америки Колумбом. Колумб, шукаючи нового шляху в Індію, поплив з Європи на захід. Він був упевнений, що приїде в Індію зі сходу, і не знав, що на його шляху лежить великий континент, доти невідомий. Тому й група Антільських островів, на яку натрапив Колумб, і досі зветься Вест-Індією, тобто Західною Індією. Відтоді первісні жителі Америки й стали зватися американськими індійцями, хоча вони нічого спільного не мають з індійцями, що населяють Індію — велику країну Азії. Згідно з останніми досить імовірними науковими гіпотезами, Америка з давніх-давен заселена вихідцями з Азії, які переселилися туди ще тоді, коли Америка з'єднувалася з Азією.

Нині переважна більшість американських індійців живе в країнах Латинської Америки. Компактні групи їх живуть у Мексіці, Чілі; а в Гватемалі, Перу, Болівії й Еквадорі вони становлять основну частину населення. Історія свідчить, що саме територію Латинської Америки населяли племена індійців, які ще задовго до приходу європейських завойовників мали оригінальну і на той час високу культуру. Це племена ацтеків у сучасній Мексіці, інків у сучасному Перу, майя — на півострові Юкатан, у південно-східній Мексіці, Гватемалі й Гондурасі. Ацтеки та інки з часом були підкорені іспанськими конквістадорами. Фрідріх Енгельс у своїй праці «Походження сім'ї, приватної власності й держави» писав про згубність появи європейських колонізаторів для культури індійців; у ацтеків, як він зазначав, «іспанське завоювання обірвало всякий дальший самостійний розвиток» [20] К. Маркс і Ф. Енгельс, Твори, том XXI, стор 30. .