Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Крол.Так, я знаю це добре. Так звуть це всі баламути та всі, кого вони збили з пуття. Але невже, на твою думку, можна чекати якогось визволення від цих бунтівників, що отруюють все наше громадське життя?

Росмер.Я не пристаю ні до тих бунтівників, що захопили владу, ні до партій, що тепер борються. Я хочу спробувати зібрати, об’єднати людей з різних напрямків. Якнайбільше й якнайміцніше. Я хочу жити й віддавати всі свої життьові сили лише на одно, – а власне на утворення в країні здорової Громадської думки.

Крол.То ти не думаєш, що ми маємо цієї громадської думки задосить! Я, зі свого боку, гадаю, що ми всі поступово ліземо в грязюку, що в ній почувають себе добре лише мужики та пропащі люди.

Росмер.Отож саме тому я й покладаю на громадську думку велике завдання.

Крол.Яке завдання?

Росмер.Зробити всіх людей у країні благородними людьми.

Крол.Усіх людей?

Росмер.Як можна більше, у всякому разі.

Крол.В який спосіб?

Росмер.Визволивши їх розум та очистивши їх волю, я гадаю.

Крол.Ти мрійник, Росмере. Ти хочеш їх визволити? Ти хочеш їх очистити?

Росмер.Ні, любий, я хочу лише пробудити в них бажання до цього. Зробити це вони мусять самі.

Крол.І ти віриш, що вони зможуть це зробити?

Росмер.Так.

Крол.Власними силами, виходить?

Росмер.Так, саме власними силами. Іншого способу немає.

Крол (устає) . Чи ж годиться так говорити пасторові?

Росмер.Я вже не пастор.

Крол.Так, але ж твоя дитяча віра?

Росмер.Її у мене вже немає.

Крол.Ти вже не маєш її?

Росмер (устає) . Я зрікся її. Я мусив зректися її, Кролю.

Крол (схвильовано, але стримано) . Он як. Так, так, так. Одно йде по другому. Може, тому ти зрікся й служби у церкві?

Росмер.Так. Коли мені самому стало ясно, коли я впевнився, що це в мене не якийсь випадковий сумнів, а щось таке, чого я вже ніколи не збудуся – я й зрікся.

Крол.Так це давно вже, значить, у тобі бродило, мусувало. А ми, твої друзі, про це нічого й не відали. Росмере, Росмере! Як ти міг ховати від нас цю сумну правду!

Росмер.Бо мені здавалося, що ця справа торкається лише мене самого. Та й до того ще я не хотів робити тобі й іншим приятелям зайвої прикрості. Я думав, що зможу тут жити, як і раніше, тихо, радісно й щасливо. Я хотів читати й вивчати ті твори, що до того були для мене забороненими книжками. Справді жити великим світом правди та волі, що тепер відкрився переді мною.

Крол.Зрадник. Кожне твоє слово свідчить про це. Але нащо ти тепер признався мені у свойому таємному зрадництві? Чому, власне, тепер?

Росмер.Ти сам примусив мене до цього, Кроле.

Крол.Я? Я примусив тебе!..

Росмер.Коли я почув про твої шалені виступи на зібраннях, коли я прочитав про твої гострі промови на тих зібраннях, усі твої скажені напади на тих, що стояли по другий бік, твої нещадні присуди над супротивниками. Ах, Кроле, як ти міг стати таким! Тоді я зрозумів свій обов’язок. Така боротьба, що ви її провадите, тільки озлоблює людей. Треба, щоб прийшов спокій, радість та згода в душу. Тому я й одважився виступити, показати себе таким, який я є. Та до того я хочу також спробувати свої сили. Чи не можеш ти – з твого боку – приєднатися до мене, Кроле?

Крол.Ніколи в житті не ввійду я в згоду з тими елементами в громадянстві, що хочуть його зруйнувати.

Росмер.То будемо, принаймні, боротися благородною зброєю, коли без боротьби не можна обійтися.

Крол.Хто не зі мною в найголовніших життєвих питаннях, того я не хочу більше й знати. І милувати його я не збираюсь.

Росмер.Це стосується й мене?

Крол.Ти сам розірвав зо мною, Росмере.

Росмер.Але який же це розрив?

Крол.Оце! Це ж розрив з усім тим, що було досі до тебе близьке. Тепер неси наслідки.

Ребека Вест увіходить з правого боку й залишає двері широко відчиненими.

Ребека.Ну от, тепер він на шляху до своєї великої офіри. А нам час уже йти до столу. Будьте ласкаві, пане ректоре.

Крол (бере капелюха) . Добраніч, фрекен Вест. Тут мені більше нічого робити.

Ребека (здивовано) . Що це значить? (зачиняє двері й підходить ближче) . Ви сказали?

Росмер.Тепер він уже знає.