Генрік Ібсен - Росмерсгольм

Росмер.Якби я на той час тримався тих поглядів, що я зараз їх тримаюсь, то я поставився б обережніше до вашої провини.

Мортенсгорд.Я теж так гадаю. Але тепер уже пізно. Ви заплямували мене раз назавжди. Заплямували на ціле життя. Та ви певно не цілком відчуваєте, що значить така річ. Але тепер ви, можливо, дуже швидко самі відчуєте таку муку, пане пасторе.

Росмер.Я?

Мортенсгорд.Еге. Чи ви, може гадаєте, що Ректор Крол і його гурток пробачить вам розрив з ними? А «Повітовий Вісник» тепер, кажуть, має бути ще гостріший. Цілком можливо, що й ви станете теж заплямованою людиною.

Росмер.Я почуваю себе бездоганним у своїх особистих відносинах, пане Мортенсгорд. Моє поводження не дає зачіпки для нападів.

Мортенсгорд (з лукавою посмішкою) . Сміливо сказано, пане пасторе.

Росмер.Дуже можливо. Але я маю право так сміливо говорити.

Мортенсгорд.Навіть, якби ви дослідили свою поведінку так же ґрунтовно, як колись дослідили мою?

Росмер.Ви кажете це так дивно. Ви щось хочете цим сказати? Щось певне?

Мортенсгорд.Еге, Це цілком певна річ. Лише одна-єдина. Але якби про неї довідались супротивники – було б досить погано.

Росмер.Може, ви будете такі ласкаві й скажете мені, про що йдеться?

Мортенсгорд.Хіба пастор не може догадатись про це сам?

Росмер.Ні, зовсім. Ні в який спосіб.

Мортенсгорд.Так-так, то я вже скажу про це докладніше. У мене переховується один чудний лист, написаний тут у Росмерсгольмі.

Росмер.Ви кажете про листа фрекен Вест? Хіба він такий чудний?

Мортенсгорд.Ні, цей лист не чудний. Але я колись одержав іншого листа звідси, з вашого двору.

Росмер.Також від фрекен Вест?

Мортенсгорд.Ні, пане пасторе.

Росмер.Ну, від кого ж? Від кого?

Мортенсгорд.Від небіжчиці – вашої дружини.

Росмер.Від моєї дружини. Ви одержали якогось листа від моєї дружини?

Мортенсгорд.Так, одержав.

Росмер.Коли?

Мортенсгорд.Це було в останній рік життя покійної дружини. Тепер буде років із півтора тому. І саме той лист є такий чудний.

Росмер.Ви ж, напевне, знаєте, що моя дружина була психічно хвора в той час?

Мортенсгорд.Так; я знаю, що дехто так про неї думав. Але я не гадаю, щоб це хтось помітив з її листа. Коли я кажу, що той лист чудний, то маю щось зовсім інше на думці.

Росмер.Про що ж надумалася написати вам моя бідолашна жінка?

Мортенсгорд.Лист у мене вдома. Вона починає спершу про те, що вона живе у великому жаху й тривозі. Тут, у цих краях, так багато злих людей, пише вона, і ці люди тільки й думають про те, щоб зробити вам шкоду та неприємність.

Росмер.Мені?

Мортенсгорд.Еге, так вона писала. А далі йде найдивніше. Чи треба мені сказати вам це, пане пасторе?

Росмер.Так, безперечно. Все кажіть. Не крийтесь.

Мортенсгорд.Небіжчиця ваша дружина просила й благала мене бути великодушним. Їй відомо, пише вона, що мене звільнили з посади вчителя через пастора, щоб я за це не мстився.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Як вам завгодно, пане докторе.

Врешті.

Між нами.

Ласун, гурман.